Українське Придунав’я: арена чи мІст?

Спільне засідання комітету і керівництва обласної ради та Одеської облдержадміністрації розпочалося з розгляду найгостріших проблем регіону, які залишились у спадок від старої влади і без вирішення яких нелегко говорити про досягнення європейських стандартів у всіх сферах життя. По-перше, скасування економічних і соціальних дотацій з централізованих фондів швидко призвело до зубожіння регіонів, виробничий потенціал яких не міг реалізуватися за нових умов господарювання. По-друге, відсутність коштів у територіальних громад, що не дає можливості вирішувати питання газифікації, забезпечення населених пунктів питною водою тощо. По-третє, майже повна відсутність місцевої податкової бази унеможливлює планування розвитку територій, навіть на середньострокову перспективу. По-четверте, повноваження місцевих органів влади та місцевого самоврядування щодо управління регіонами істотно обмежені. По-п’яте, відсутність механізмів регіонального розвитку позначається на питаннях транскордонного співробітництва.

З 1998 року Одеська область разом з трьома румунськими повітами — Тульча, Бреїла, Галац та молдовським повітом Когут — є учасником Єврорегіону «Нижній Дунай». Євросоюз розглядає створення єврорегіонів у центрально-східному географічному просторі як засіб розширення сфери адаптації постсоціалістичних країн до параметрів розвитку та міжнародного співробітництва провідних держав континенту. Не тільки спеціалізовані, а й загальні органи Євросоюзу, інших континентальних структур, займаються проблематикою прикордонного співробітництва. Це, зокрема, Комісія ЄС, Рада Європи з її комітетами, Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк та інші. Вони проводять єдину політику підтримки та стимулювання регіонального співробітництва, створюють та узгоджують відповідні механізми та інструменти регулювання. Так, значний акцент під час створення єврорегіону «Нижній Дунай» було зроблено на екологічному компоненті — відповідно до Договору про його створення, що був підписаний 14 серпня 1998 р. президентами України, Румунії та Молдови, намітили пріоритети екологічного та економічного розвитку країн дельти Дунаю (охорона рибних ресурсів, розширення існуючих заповідників та створення нових, поліпшення водопостачання, охорона якості води та повітря). Очевидно, що відповідно до такої постановки блоку завдань цей єврорегіон потребує більших централізованих фінансових потоків. Разом з тим його існування створює серйозне підґрунтя для транскордонного співробітництва. І це набуває ще більшої актуальності з огляду на той факт, що у 2007 році через південно-західну частину Одеської області проляже кордон України з Європейським союзом, оскільки Румунія і Болгарія стануть членами ЄС. Очевидно цю обставину необхідно враховувати на всіх рівнях влади і, зрештою, розпочати роботу над створенням механізмів регіонального розвитку, що особливо актуально у контексті транскордонного співробітництва. Адже зростання диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів України протягом останніх років набуло загрозливих масштабів. Високий рівень безробіття, низький рівень розвитку соціальної інфраструктури, незадовільний стан матеріальної бази бюджетних установ — усі ці чинники, зрозуміло, не наближають Україну до Європи. Обираючи шлях на європейську інтеграцію, наша країна має докладно вивчати досвід європейських держав, які на шляху до ЄС розробляли і впроваджували сотні концепцій, спрямованих на подолання нерівномірності в соціально-економічному розвитку окремих регіонів. І на сьогодні в рамках Європейського Союзу головний акцент у транскордонному співробітництві робиться на спільному плануванні розвитку прикордонних територій. Натомість в Україні жорстка підпорядкованість регіональної влади центру, недоліки бюджетної системи не лише ускладнюють планування розвитку прикордонних територій, а й не дають змоги планувати спільні дії з сусідніми державами.

У зв’язку з цим учасники засідання приділили увагу питанню про внесення змін до Закону України «Про транскордонне співробітництво». Голова Одеської обласної ради С. Гриневецький звернув увагу народних депутатів — членів Комітету з питань Європейської інтеграції на відсутність у цьому законопроекті положень, які передбачали б розширення повноважень регіональних громад у питаннях транскордонного співробітництва. Народні депутати прийняли рішення невідкладно ініціювати внесення змін до відповідного закону України.

Увагу парламентаріїв було звернуто також і на відсутність в Україні окремого законодавчого акту, який би створював засади розвитку регіонів. При цьому більшість країн Євросоюзу ухвалили такі закони в першу чергу. Ще у 1998 році Закон «Про регіональний розвиток» мала Румунія, яка лише готується до вступу в ЄС. «Це дає можливість планувати розвиток регіонів через агентства регіонального розвитку, здійснювати координацію зусиль владних структур, залучати кошти з європейських фондів у рамках різноманітних програм», — зазначив С. Гриневецький.

Одеська область має великий досвід міжрегіонального співробітництва і є членом п’яти міжнародних організацій Європи — Асамблеї Європейських регіонів, Робочої Співдружності Придунайських країн, Асоціації прикордонних регіонів Європи, Конференції Приморських регіонів Європи та Асамблеї виноробних регіонів Європи. Але й така форма співробітництва, як міжрегіональне співробітництво, не врегульована сьогодні на законодавчому рівні. Зокрема, регіони України не можуть відкривати власні представництва в регіонах інших країн, що звужує рамки такого співробітництва лише до участі у виставках та контактів у гуманітарній сфері.

Розширення Євросоюзу на схід і майбутнє входження Румунії в ЄС змінить статус українського Придунав’я. Південно-західна частина Одещини стане своєрідним «вікном в Європу» у цій частині України. Це означає, що більшість проблем Придунав’я необхідно сьогодні розглядати через призму реалізації євроінтеграційних прагнень України. При цьому роль органів влади на всіх рівнях — від місцевих до центральних — залишається ключовою. Водночас без удосконалення українського законодавства щодо зазначених питань чекати змін неможливо.

Це набуває ще більшої актуальності з огляду на той факт, що розширення контактів та співробітництва на транскордонному та регіональному рівнях між новими державами-членами ЄС та сусідніми країнами шляхом використання можливостей, що з’являються у зв’язку з розширенням ЄС, визначено Планом дій Україна — ЄС. Зокрема, пріоритетами у сфері транскордонного та регіонального співробітництва відповідно до цього документа є:

забезпечення підтримки регіонів та участь у підготовці та впровадженні «Програм сусідства» за участю України;

забезпечення розвитку та впровадження чинного законодавства щодо транскордонного та регіонального співробітництва;

підвищення ефективності проектів та програм у сфері транскордонного та регіонального співробітництва через забезпечення активної підтримки та залучення місцевих та регіональних рівнів.

Положення Плану дій у частині транскордонного та регіонального співробітництва відкривають певні можливості двосторонньої співпраці, які даватимуть можливість у більшому обсязі використати ті переваги, які несе розширення ЄС. Водночас це вимагатиме спільних і скоординованих зусиль у регіоні Центрально-Східної Європи між усіма учасниками регіонального та транскордонного співробітництва. І Україна вже має починати працювати у цьому напрямі.

Народні депутати—члени Комітету з питань Європейської інтеграції відвідали південно-західну частину Одеської області, розташовану у Дунайсько-Дністровському межиріччі Придунав’я. Під час засідання комітету, яке відбувалося у приміщенні Українського Дунайського пароплавства в Ізмаїлі за участю керівництва районних рад, держадміністрацій та керівників підприємств регіону, парламентаріям довелося почути, а згодом і на власні очі побачити свідчення того, як за відсутності державницького підходу можна довести до занепаду унікальний регіон.

Як відомо, географічне розташування українського Придунав’я має важливе стратегічне значення для України, оскільки вихід до річки Дунай — великої трансєвропейської водяної артерії, яка проходить уздовж берегів 13 держав Центральної та Східної Європи — забезпечує нашій державі зв’язок з цими країнами. Сьогодні судноплавство на Дунаї регулюється Бєлградською конвенцією 1948 року, до якої приєдналися всі придунайські держави. У 2003 році сторонами Конвенції стали Австрія, Болгарія, Угорщина, Німеччина, Молдова, Росія, Румунія, Словаччина, Україна, Хорватія, Югославія.

Розташування Придунайського регіону на перетині найважливіших міжнародних шляхів з Європи в Азію сприяє розвитку потенціалу морегосподарського та транспортного комплексу, до якого належать морські порти (Рені, Ізмаїл, Усть-Дунайськ), державна судноплавна компанія ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», аеропорт Ізмаїл, підприємства автомобільного транспорту та ін. Разом з тим підприємства морської галузі переживають фінансово-економічну кризу, оскільки відсутність глибоководного судноплавного ходу між Дунаєм і Чорним морем в українській частині дельти Дунаю спричинює мільйонні збитки для вітчизняних судновласників. Щороку вони змушені сплачувати румунській стороні більш як 1 млн. дол. за прохід через румунські канали.

На сьогодні в українській частині дельти Дунаю реалізується перший етап проекту відновлення глибоководного суднового ходу (ГСХ) «Дунай-Чорне море» через гирло Бистре. Цей проект, що отримав назву «Малий Босфор», дасть змогу відродити великотонажне судноплавство в українській частині Дунаю по трасі 7-го Міжнародного Транспортного Коридору і сприятиме інтеграції України в європейський транспортний простір. Освоєння Дунайського міжнародного транспортного коридору з використанням практичних можливостей морських портів та інших інфраструктур цього регіону дасть змогу залучити потенціал промислово-транспортного комплексу і цього регіону, і потенціал промислово-транспортного комплексу на внутрішніх водних шляхах України (промислові підприємства, які розташовані вздовж річки Дніпро, водних басейнів Бузько-Дніпровського і Азовського регіонів) для перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів, оптимізувати процес і схеми перевезень, ефективніше використовувати морський і річковий транспорт, а також вирішити соціально-економічні проблеми цього регіону.

Однак румунська сторона, яка у зв’язку з цим втрачає монополію на судноплавний вихід з Дунаю, всіляко блокує вирішення питання добудови Україною власного каналу, акцентуючи увагу на порушенні екологічної рівноваги в регіоні і наявності там Дунайського біосферного заповідника, що перебуває під юрисдикцією ЮНЕСКО. При цьому ні румунська сторона, ні чомусь вітчизняні екологи, ратуючи за збереження заповідника, не згадують про скидання в Дунай відходів румунської золотовидобувної промисловості, переробка яких коштує надзвичайно дорого (тому проблема й вирішується шляхом скидання відходів у р. Дунай). Таким чином, відходи, що містять важкі метали і сполуки ртуті відносяться в українські води, у бік Кілійського гирла. До того ж будівництво Румунією дамби на Ізмаїльському Чаталі, осушувальні роботи на тисячах гектарів в районі Пардина-Кілія Вєке, випрямлення та поглиблення Георгіївського гирла, здійснених на румунській території біосферного резервату ЮНЕСКО, призвели до штучної зміни гідрологічного режиму всієї дельти Дунаю. Тоді виникає питання: хто ж таки негативно впливає на стан екології в дельті Дунаю?

У березні 2005 року українську частину дельти р. Дунай відвідав сенатор парламенту Нідерландів, член Комісії з питань екології, сільського господарства, місцевих та регіональних проблем Парламентської Асамблеї Ради Європи, доповідач з питань європейських дельт Лео Платвут, де на власні очі ознайомився з реальною екологічною ситуацією, після чого запитав у директора Дунайського біосферного заповідника О. Волошкевича: «То в чому ж конкретно виявляється негативний екологічний вплив днопоглиблювальних робіт на природу дельти Дунаю, про який ви говорите?» Однак відповіді не отримав.

Крім того, наведені виступаючими результати комплексних моніторингових досліджень, проведених останнім часом дев’ятьма профільними науково-дослідними установами, у тому числі і Дунайським біосферним заповідником, свідчать про те, що істотних наслідків від вже виконаних на першому етапі робіт зі спорудження глибоководного суднового ходу (ГСХ) Дунай-Чорне море, не зафіксовано.

Водночас серед багатьох питань, порушених під час засідання, пролунало й таке. Територія, вздовж якої несе свої води гирло Бистре, перебуває в депресивному стані, що призвело до справжньої гуманітарної катастрофи. Україна втратила тут більше ніж 25 тисяч робочих місць у морських портах і на торгових суднах, а глибока деструкція воднотранспортної галузі в цих краях забрала ще 15 тисяч. Активне населення тут зменшилося на 40 відсотків, смертність перевищує народжуваність удвічі. Відповідно напрошується логічний висновок — бідні люди не можуть бути гарантами збереження заповідних місць. Хочуть вони того чи ні, але змушені скошувати на продаж унікальні очерети, полювати і рибалити у браконьєрському режимі. Зрозуміло, що відродження водного шляху і, як наслідок, зайнятість місцевого населення можуть змінити ситуацію на краще, підсиливши, до речі, і природоохоронну складову.

Відповідно до проекту відновлення судноплавства, крізь українську частину дельти Дунаю планувалося проходження через Бистре сумарно 560 суден щороку. За останніми даними, до кінця лютого 2005 року вже майже половина запроектованої кількості суден скористалися Бистрим, причому протягом найнесприятливішого зимового сезону включно. Відповідно, робітники і службовці стали отримувати робочі місця, мати стабільну заробітну платню. Пішли відрахування до бюджету, Україна перестала інвестувати собі на шкоду економіку сусідньої країни. Почали надходити замовлення суднобудівникам і судноремонтникам. З’явилася обнадійлива перспектива для населення Придунав’я.

Крім того, необхідно зважати на той факт, що останнім оплотом торговельного флоту України на сьогодні залишається Українське Дунайське пароплавство. Адже Чорноморського морського пароплавства вже не існує, Азовське морське пароплавство — банкрут (безперечна «заслуга» в цьому наших попередніх державотворців). Тому, якщо наша держава не матиме каналу, який з’єднає Чорне море з Дунаєм, то говорити про Україну як про велику морську країну буде неможливо.

Саме тому необхідно всіляко підтримувати і посилювати роль ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» і сприяти подальшому розвитку його транспортних потужностей в інтересах України.

А ще необхідно поважати свою країну і пам’ятати, що починається вона саме з регіонів.

Паралельно з виїзним засіданням за ініціативою комітету було проведено низку семінарів для викладачів та студентів вищих і середніх навчальних закладів Одеської області. Така ідея з’явилася у комітету ще на початку квітня 2005 року і буде реалізовуватися в майбутньому в інших областях України. Річ у тім, що достатній рівень підготовки студентів у сфері європейської інтеграції забезпечується лише в Києві та деяких обласних центрах. У містах обласного значення та районах викладання, інформаційне та матеріальне забезпечення навчальних закладів, на жаль, не відповідає стратегічній меті нашої держави.

Останні вибори Президента України яскраво продемонстрували, що студенти були і залишились найпрогресивнішою частиною суспільства, яка свій європейський вибір вже зробила. Вони розуміють, що тепер їхній «майдан» — в аудиторіях, а бажання змінити світ на краще, має обов’язково здійснитися завдяки наполегливій праці.

Враховуючи все це, комітет прийняв рішення включити до плану заходів чергового виїзного засідання зустріч зі студентами та викладачами вищих навчальних закладів саме не в обласному центрі, а у глибинці.

Крім того, було ініційовано проведення конкурсу реферативних досліджень у навчальних закладах районних центрів.

Цю ідею підтримали керівники Ізмаїльського державного гуманітарного університету, Ізмаїльського технікуму економіки і права, Ізмаїльського інституту водного транспорту, Ренійського філіалу Дніпропетровського університету економіки та права, Болградської гімназії імені Г. С. Раковского.

Для проведення навчальних семінарів вирішили запросити також викладачів та експертів з питань європейської політики, права, економіки, а також передати університетським бібліотекам хоча б по кілька примірників відповідних видань.

На цю пропозицію комітету відгукнулися викладачі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка доктор політичних наук Валерій Копійка, кандидат політичних наук Наталія Буренко, а також член Науково-експертної ради при Комітеті з питань Європейської інтеграції, незалежний експерт Геннадій Друзенко. Хочеться щиро подякувати цим ентузіастам-пропагандистам ідеї європейської інтеграції, які знайшли можливість взяти участь у зазначених заходах. Комітет вдячний також Британській Раді в Україні — нашому багаторічному партнеру, за допомогу в організації освітньої програми.