Юрій Костенко: “На Заході краще життя пов’язують із певною ідеологією”

— Мені завжди цікаво знайомитися із результатами виборів, що відбуваються в країнах Європи. Наприклад, у маленькій Данії, яка має великі демократичні традиції, нещодавно до парламенту пройшли вісім політичних партій. І ніхто не робить проблеми з того, що буде складно формувати парламентську більшість. Так само відкриттям для мене стало те, що вибори виграли датські Ліберальна і Радикально-ліберальна партії, тобто дві політичні сили зі схожою ідеологією.

— Це і так, і ні, бо якби не було ідеології, то не було б і української держави. Адже у 90-х роках хвилю народного протесту ми підіймали на ідеологічній основі, розуміючи, що саме незалежна демократична Україна забезпечить краще життя. Так само на минулих президентських виборах люди не просто голосували за лідера “Нашої України” — виборці поділилися на “східних” і “західних” саме з ідеологічних міркувань. Тому ви праві лише в тому, що ідеологія в Україні асоціюється більше з лідером, ніж із політичною силою. Це проблема демократизації суспільства. Гадаю, нам потрібно років з 50, щоб українці йшли голосувати без оглядки на лідера тієї чи іншої партії, симпатизуючи або національній демократії, або соціальній, або ліберальній.

— Ні, я кажу про принципи, за якими голосують на Заході. Там, як і у нас, люди голосують за краще життя. Але це краще життя вони пов’язують із певною ідеологією. Наприклад, чому нині у Європі популярні праві партії? Бо там міграційні процеси набули таких розмірів, що європейці як захист обирають національну політику.

— Так, у тому числі. В Австрії лідер крайньо правої “Партії свободи” Йорг Хайдер переміг завдяки ідеологемі, що мігранти заважають австрійцям гарно жити. А візовий скандал із Йошкою Фішером стосовно міграційної політики в Німеччині, який здійняли проти ліберальної політики “зелених”, саме і є підтвердженням того, що в багатьох європейських країнах праві сили асоціюються з кращим життям.

— Уся Європа визнає, що Україна має великий сільськогосподарський потенціал. Що потрібно було зробити вже у цьому році, щоб з’явилися нові робочі місця в селі? Те, що ми обіцяли на президентських виборах, — дати селянам дотації і зменшити податковий тягар.

— Не зменшено — і в цьому трагедія. Для малого підприємця податковий тягар, навпаки, збільшено, адже сьогодні скасували спрощену систему оподаткування. Уявіть собі фермера чи власника сільського магазину, який, забезпечуючи стабільною роботою трьох осіб, сам виконував функції бухгалтера, касира. Для нього ліквідація спрощеної системи означає, що тепер треба наймати касира, бухгалтера й цілу канцелярію. Сподіваюся, що Президент України підпише нещодавно прийнятий закон і тоді буде поновлено спрощену систему оподаткування. Та й самого фіксованого податку в сільському господарстві недостатньо. Навіть у розвиненій Європі є дуже багато механізмів сприяння сільгоспвиробникам, бо це дуже складний сектор — там є і дотації, і відповідна цінова, митна, тарифна, кредитна політики. Хіба в нас може фермер взяти кредит навіть під 20 відсотків? Як він буде за нього розраховуватися?

— Мало, що він заявляє! Та щоб реально знизити кредитну ставку, потрібно залучити в економічний обіг землю. Всі розуміють, що тільки-но земля стане предметом застави, кредити в Україні подешевшають до загальноєвропейського рівня.

— На жаль, за 100 днів я не побачив ні пріоритетів державної економічної політики, ні тим більше самої політики. Я назвав тільки один напрям — сільське господарство, яке за підтримки з боку держави може за рік дати 15—20-відсотковий приріст доходів держбюджету. Також Україна має величезний транзитний потенціал. Усі країни колишнього “соціалістичного табору” починали економічне відродження з будівництва доріг. Ви уявляєте, що таке гарні дороги для України, яка є величезною транзитною державою?

— А треба будувати не до одного села, а прокладати стратегічні магістралі. Ще за часів Київської Русі в Києві перетиналися шляхи зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь — від варягів до греків. Оце і є дві головні магістралі, які вже давно повинні функціонувати як сучасна автодорожна система. До речі, під таке будівництво дають найдешевші у світі кредити на дуже вигідних умовах. Варто почати — і включиться економічний потенціал держави, адже дороги потребують цементу, асфальту, щебеню, цегли. А вздовж доріг “виростають” кав’ярні, ресторанчики, готелі та інша інфраструктура.

Чи візьмемо аеропорти. Скільки було розмов про те, що після модернізації київський “Бориспіль” може перехопити величезну кількість транзитних вантажів із Заходу на Далекий Схід і з Півночі на Південь?

— УНП має свою позицію. Без сумніву, що з перемогою нашого кандидата ми не можемо бути опозицією. Але водночас ми не є і партією влади, що передбачає свій партійний уряд в класичному розумінні цього слова, хоча частина наших партійців працює у владі.

У деяких питаннях наша позиція стовідсотково не збігається навіть з позицією Президента. Але це не трагедія, бо внаслідок дискусій і змагання думок виробляється той політичний курс, який є найвигіднішим для держави.

— Програма Президента — це стратегія розвитку української держави, яку підтримав виборець. Але шляхи до задекларованої мети можуть бути різні. Наприклад, Президент декларує у своїй програмі вступ до Європейського союзу, одним із елементів якого є лібералізація економічної політики. Зокрема, одним із перших рішень Кабінет Міністрів запропонував нову митну політику — зменшення ввізного мита.

В УНП позиція стосовно ЄС дещо інша. Так, ми за членство України в ЄС з 1991 року. Але давайте спочатку досягнемо європейських стандартів — демократичних, соціальних та економічних, зробимо життя і бізнес в Україні вигідними для більшості громадян. Бо якщо ми одномоментно знімемо митні обмеження (а це також рух до Європи), то постраждають суто українські виробники — такі компанії, як “Оболонь” чи “Наша Ряба”. Тому Олександр Слободян, голова економічної ради УНП, бачить економічну політику зовсім іншою, ніж та, яку пропонує діючий уряд. У цьому наші протиріччя.

— Дивіться: Президент переміг із чудовою програмою, яка передбачає дуже зрозумілі й потрібні речі — створення 5 мільйонів робочих місць, високі, пенсії і соціальні виплати. Але як зробити шлях до цих 5 мільйонів робочих місць коротшим? Тут у нас різне бачення і різні ідеологічні позиції. Уряд сьогодні запропонував витратити більшість бюджетних коштів на зарплати й пенсії. Але, виплачуючи їх, він не створив механізмів поповнення бюджету, тому країна наражається на небезпеку, що в наступному році соціальна ситуація буде гірша, ніж у цьому. Тому ми стверджуємо, що найкоротший шлях до стабільного зростання й добробуту кожної людини — це створення в Україні умов для зростання виробництва.

— Знаєте, на ці плачі Ярославни і підрахунки, хто, скільки та які посади має, я не звертаю уваги. Навпаки, я скрізь наголошую, що УНП є пропрезидентською політичною силою і що ми маємо своїх представників у владі. Оцінюючи, багато їх чи мало, треба виходити із загальновідомих принципів: якщо в нас немає більшості партійців в уряді, то це мало. Але наших представників у владі достатньо, щоб ми як політична сила показали свої можливості і потенціал.

— Я ще два роки тому сказав Віктору Ющенку, що не претендую на жодну з посад у майбутній виконавчій владі.

— Тут питання не в Костенкові, а в політичній силі. У нас постійно намагаються всі проблеми розглядати скрізь призму чи то егоїзму, чи то амбіцій, але чомусь ніхто не хоче дискутувати стосовно суті державної політики. До того ж позицію УНП визначає не Костенко, бо хоча я, як лідер партії, і маю багато можливостей впливати на політику партії, але я не можу одноосібно її замінити. У нас справді демократична політична сила, можливо, єдина в Україні, де лідер має свою політичну позицію, проте вирішує не лідер, а партія.

Коли постало питання, чи то нам саморозпускатись і вступати в НСНУ, чи продовжувати політичне життя як національно-демократична сила, то жодна районна організація не підтримала рішення про саморозпуск. Цим ми сильні.

— Можлива і така ситуація, але я говорю мовою цифр. У нас немає зафіксованих переходів осередків Української народної партії в “Народний союз “Наша Україна” — ні низових структур, ні тим більше районних чи обласних організацій. Окремі випадки, коли члени партії перейшли, є. У тому числі серед народних депутатів — це Олег Гуменюк та Ігор Юхновський. І це нормально, бо то їх право орієнтуватися на ту чи іншу політичну силу і пов’язувати з нею подальше життя.

— Не спілкуємося. Насамперед тому, що в цьому немає потреби. На жаль, сьогодні Президент переобтяжений непотрібними спілкуваннями, і це загальна біда нашої недорозвиненої демократії. Бо, замість того, щоб займатися своєю ділянкою роботи, кожен намагається звітувати першій особі про те, що він зробив, а здебільшого — про те, чого ще не зробив. Я сьогодні очолюю фракцію. У Верховній Раді наші голосування майже тотожні голосуванням “Нашої України” в тих питаннях, де в нас немає ідеологічних розбіжностей. У цьому моя головна функція, бо мені не треба бігати до Ющенка і звіряти з ним годинник. Я знаю його позицію, його пріоритети, його програму, бо ми над нею разом працювали. І я докладаю зусиль, щоб ця програма була реалізована.

— Серйозні переговори треба вести напередодні виборчої кампанії. Ми є пропрезидентською політичною силою, наша ідеологія і програма багато в чому збігаються з програмою Президента, тому ми не можемо на виборах бути опонентами НСНУ і тих політичних сил, які є пропрезидентськими.

Тут потрібно сідати і говорити про особливості ведення виборчої кампанії — як її побудувати, щоб у наступній Верховній Раді ми могли мати пропрезидентську більшість і забезпечити реалізацію програми своїми законодавчими рішеннями.