Сьогодні в Національній філармонії України відбудеться концерт, присвячений 80-річчю від дня народження Ігоря Шамо.
Його шкільними друзями були майбутні композитори-піснярі — Френкель, Шаїнський. Мабуть, Ігореві Наумовичу Шамо на роду було це написано. Кажуть, першим вимовленим ним словом стало «пісня» — на диво всій родині, в якій не було музикантів, лише адвокати та медики.
Утім, він теж був медиком: на війні, куди 1942 року пішов добровольцем — військовим фельдшером. Крові бачив багато, тому ніколи не розказував фронтових історій. Музикант має право мовчати, за нього говорить музика. На фронті Шамо іноді грав на трофейному акордеоні. Зі своєю майбутньою дружиною Людмилою також познайомився під звуки того акордеона — на військовому балу у Відні, де зустрілися двоє лейтенантів медслужби. Там і побралися. А навесні 1946-го повернулися до Києва.
Усе життя Ігоря Шамо тісно пов’язане з Києвом. Тут він народився, вчився — спершу в школі імені Лисенка, а після війни в консерваторії. Та й найпопулярніша його пісня — «Як тебе не любити, Києве мій» — присвячена рідному місту.
Більшості з нас Шамо відомий як композитор-пісняр, чиї твори досі часто сприймаються як народні. Ним написано понад триста пісень. Саме за пісні його відзначено Шевченківською премією, а згодом званням народного артиста України. Він справді був народним, бо його пісні любили всі. Його балади «Фронтовики», «Перекличка», «Стоїть над Волгою курган», «Невідкриті острови» або «Пісня про щастя» хвилюють і нині. І, мабуть, завжди житимуть радість і сум його маленьких шедеврів — «Проводжала мати», «Три поради», «Осіннє золото». Не кажучи вже про музичну емблему нашої столиці — «Києве мій». Шамо був автором музики до багатьох кінофільмів — від «Максимка» й «Матроса Чижика» до «Їх знали тільки в обличчя» і «Як гартувалася сталь». Який довгий список — і яке коротке життя! Цьому талановитому, легкому й веселому чоловікові доля відпустила тільки 57 років.
Шамо був композитором унікального багатогранного обдаровання. Він творив легко, швидко, здавалося, без жодного напруження. Кажуть, міг працювати одразу над кількома творами: симфонією, хоровим твором, музикою для кіно. А сам казав, що при цьому найбільшою складністю для нього є вибір: «Я обираю одну мелодію із сотні інших мелодій, що звучать в мені. Найточнішу інтонацію з мільйона інших варіантів».
Ігор Шамо був приречений увійти в історію української музики ХХ століття. Безперечно, найвищого пілотажу він досяг у жанрі пісні. Тут він був справжнім чаклуном. Але в музиці не існує жанру, яким він не володів би. Він був глибоким симфоністом, автором кантат, ораторій, інструментальних концертів, безлічі камерних композицій, першої в історії музики хорової опери («Ятранські ігри»), вокально-хорових мініатюр. Сам блискучий піаніст, він багато писав для фортепіано; також одним із перших в українській симфонічній музиці виявив багатство і розмаїття тембрових барв струнного оркестру. Шамо часто повторював, що йому, як композитору, дуже цікаво «досягати максимального результату за умов мінімальних можливостей». Він говорив, що засобами струнних можна відтворити будь-який інструмент — чи то духовий, чи то ударний.
Саме цей талант блискуче виявився при написанні ним Першої та Третьої симфоній, що, разом із Концертом для флейти і струнних, прозвучать 10 червня в ювілейному концерті у виконанні Національного ансамблю солістів «Київська камерата» під керівництвом диригента, народного артиста України Валерія Матюхіна. Вочевидь, участь «Київської камерати» надає ювілейному концертові особливої ваги. Адже цей колектив є активним виконавцем камерної музики різних стилів та напрямів: від музики раннього бароко до авангардних досягнень сучасних композиторів. Вже 28 років «Київська камерата» веде активну музично-культурну діяльність, постійно бере участь у відомих міжнародних фестивалях та художньо-мистецьких акціях. Колектив часто й успішно виступає в Україні та за кордоном — від Росії, США й Китаю до Італії, Франції та Австрії — де звучав колись трофейний акордеон молодого Шамо.