48 років тому перестало битися серце видатного українського діяча і патріота, гетьманича Данила Скоропадського. Його ім’я — у довгому списку вбитих агентами КДБ українських патріотів.
Гетьманич Данило, син гетьмана Павла Скоропадського, народився 13 лютого 1904 року в Санкт-Петербурзі. Під час хрещення отримав ім’я Данило, на честь свого далекого родича гетьмана Апостола. Початкову та середню освіту здобув удома — завдяки добрим репетиторам та старанням своєї мами Олександри Дурново-Скоропадської, яка змалку прищеплювала своїм дітям любов до славного минулого української шляхти. У дитинстві він кожне літо проводив у родинних маєтках на Чернігівщині та Полтавщині, де збереглися давні шляхетські українські традиції, що значно вплинуло на дитячу свідомість та сформувало національний характер Данила.
З осені 1918 року він продовжує шкільну науку у стінах Київської української гімназії, де вступив до лав Пласту. Юнак уважно придивлявся до всього, що відбувалось в гетьманському домі батька — Павла Скоропадського. Через 20 років гетьманич казав: «Я був свідком існування української держави 1918 року. Бачив ту нашу державу, визнану чужинцями. Бачив наше військо, нашу адміністрацію державну і розбудову нашої національної культури на рідній землі. Бачив, як наша держава завалилася. І завалена була таки українськими руками».
Після еміграції Скоропадських до Німеччини Данило протягом року працював звичайним робітником на фабриці Сіменс-Шукерт, пізніше навчався у Вищій технічній школі у Шарлоттенбурзі. Отримавши у 1928 році диплом інженера-механіка, він працює на електротехнічній фабриці.
Проте вже наприкінці 1932 року Данило за порадою батька залишає інженерську працю і цілковито переключається на громадську роботу та працює у Гетьманському центрі в Берліні. У 1937—1938 роках за дорученням Павла Скоропадського перебуває у Канаді та США.
Гетьманич на одній з академій, що проводилася до його візиту в Канаді казав, що боротиметься за Українську державу незалежно від того, сидітиме на українському престолі чи ні.
Його особа, як можливого майбутнього монарха, об’єднувала всі політичні кола, що прагнули побудови Української держави, але Данило орієнтувався виключно на власні сили українського народу. Бо він на власні очі бачив невдалі спроби співпраці з різними «союзниками», що клялися у вірності, але, за першої нагоди особистої вигоди, зраджували.
У липні 1939 року Павло Скоропадський посилає Данила до Великої Британії, щоб він звідти, у разі війни, міг керувати гетьманським рухом поза Європою і водночас тримати зв’язок із колами західних союзників. У Лондоні гетьманич знову повертається до професійної праці на посаді технічного директора фабрики підприємця М. Джуса. У цьому проявлялася його незалежницька вдача, оскільки він не хотів залежати від матеріальної підтримки британських кіл чи бути тягарем для гетьманців. А ставши членом Королівського клубу в Лондоні, він розгорнув активну та широку інформаційну акцію за повну незалежність України. Водночас Данило співпрацює зі створеною за його ініціативи Шотландською лігою, що дуже не сподобалась Британському Двору.
Після 26 квітня 1945 року внаслідок тяжкого поранення під час бомбардування Мюнхена гетьмана Павла Скоропадського, на плечі гетьманича лягає весь тягар провадження Гетьманського руху. Перше його завдання — організація українського життя в Англії, де опинилися понад тридцять тисяч біженців та українських дивізійників. Він бере активну участь у заснуванні Союзу українців у Великій Британії та стає його незмінним почесним головою, співпрацює зі Степаном Бандерою, пропагуючи боротьбу ОУН — УПА за незалежність України та закликає лідерів західних країн до засудження злочинів проти людства у Радянському Союзі. Також він допомагає українським біженцям у таборах Бельгії та Німеччини, відвідує післявоєнні Америку та Канаду...
22 лютого 1957 року о 9-й годині вечора, повертаючись з роботи, гетьманич Данило заїхав до ресторану на вечерю. Вечеряючи за тим само столом, що й кожного вечора, він відчув дивне запаморочення голови і відразу поїхав додому. Через годину знепритомнів. Уночі його забрали до шпиталю та наступного дня, 23 лютого 1957 року, о 7-й годині ранку серце Данила Скоропадського перестало битися.
Раптова смерть здорової людини одразу викликала підозри, що за цією справою стоять агенти КДБ, а схожі вбивства українських провідних діячів підтвердили ці підозри. Після з’ясування справжніх причин несподіваної смерті Степана Бандери, німецька преса, коментуючи подію, писала, що Данила Скоропадського отруїв агент КДБ «Сергей», який довго стежив за гетьманичем. Так Москва позбулася ворога, боятися якого мала всі підстави.
Поховали гетьманича Данила Скоропадського 2 березня 1957 року у Лондоні на кладовищі Гомстед.
