У статистичних звітах за поточний рік подеколи можна побачити красиві цифри, які свідчать, що рівень злочинності в Україні знижується. Проте в декого замість почуття гордості за Вітчизну така інформація викликає скептичну реакцію: мовляв, так, як наша міліція реєструє злочини, не дивно, що офіційно зменшується їх кількість. Складається враження, що такі явища, як крадіжка у транспорті, пограбування, а то й нічний розбійний напад, в Україні не привертають увагу правоохоронців. «Ситуація» про них не розповідає, а кримінальні справи за ними порушують неохоче.
Стверджувати це ми можемо не з вигадок. Нещодавно в таку неприємну історію потрапив співробітник нашої редакції. І не вночі, не десь на відлюдді, а в цілком пристойний час (близько двадцятої) і в цивілізованому місці (на зупинці громадського транспорту) його побили, забрали в нього гроші, мобільний телефон, документи. Як законослухняний громадянин, до того ж переймаючись більше за втрачені редакційні документи, потерпілий звернувся до Святошинського райвідділу міліції. От тільки результату це не дало жодного — кримінальну справу порушити відмовилися. Аргументи у відповідній постанові були залізні: «потерпілий звернувся по викрадені документи, заподіяна матеріальна шкода незначна...» Одним словом, те, що зловмисники навряд чи зупиняться на скоєному і що можуть постраждати інші люди, міліцію не цікавить?
Більшість з тих, хто побував у такій ситуації, напевно, на цьому й зупинилися. Але саме тут і почалися найцікавіші моменти в цій історії. Навіть не проводячи розслідування, просто розказавши про побиття, ми виявили ще кілька осіб, котрі потрапили в халепу на тому самому місці — з ідентичними наслідками. І ось з’явилися сумніви, що Святошинському райвідділу міліції нічого не відомо про це зачароване місце. Постає слушне питання: як людям повертатися додому, знаючи, що кожної миті під загрозою перебуває не лише їх майно, а й життя?
До рішучих дій нас змусили вимоги того самого МВС, до якого ми звернулися, щоб поновити документи.
Скарга редакції до районної прокуратури дещо виправила справу. Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи швиденько скасували, проти слідчого, що її виніс, відкрито дисциплінарне провадження, кримінальну справу все-таки порушили. Цікаво, а одразу, без дисциплінарних проваджень, цього зробити не можна було? Хто взагалі має бути зацікавлений у попередженні злочинів — міліція чи громадянин, який постраждав унаслідок протизаконних дій? Невже до належного виконання обов’язків слідчих може схилити тільки загроза звільнення?
Але до щасливого кінця ще далеко. Ввічливий дзвінок з проханням завітати до Святошинського райвідділу МВС обернувся на двогодинне чекання, розповіді по десятому колу, як було скоєно пограбування, та довгі пошуки слідчого, котрого, до речі, так того дня і не знайшли.
Між іншим, не може не викликати зацікавлення і хронологія описуваних подій:
22 березня 2005 р. — На нашого співробітника вчинено напад. Цього ж дня він звернувся до Святошинського райвідділу міліції з заявою про злочин.
24 березня 2005 р. — Винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
25 березня 2005 р. — Редакція звернулася до начальника Святошинського райвідділу міліції з проханням ужити заходів стосовно розкриття злочину і повернення викрадених документів. У відповідь — мовчанка.
11 квітня 2005 р. — Редакція звертається до прокуратури Святошинського району Києва з проханням провести перевірку правомірності відмови у порушенні кримінальної справи.
12 квітня 2005 р. — Прокуратура Святошинського району Києва скасовує постанову про відмову в порушенні кримінальної справи як незаконну з одночасним порушенням кримінальної справи.
2 травня 2005 р. — Нашого співробітника запрошено до відділу міліції з повідомленням про те, що деякі загублені документи знайдено. Але чомусь про це не було складено жодних актів, а редакційні документи так і не повернули.
А після цього знову повна тиша. Навіщо було терміново викликати потерпілого у святковий день? Може, для того, щоб показати свою зневагу до людини?
Тому все ж таки хотілося б, щоб правоохоронці дбали не про статистику, а про реальну безпеку в суспільстві, а керівництво МВС уважніше ставилося до підбору працівників. Щоб не виявилося, що ваше відомство не може працювати без допомоги прокуратури. Звичайно, нас радує той факт, що документи і нападника знайдено, і навіть досить швидко. Але чому до цього необхідно спонукати силовими методами тих, чиїм головним обов’язком є захист громадян?
Вл. інформація.
