Ознакою нашого часу є відкладання вступу в шлюб та народження дитини. Скажімо, торік в Україні було зареєстровано 278 тисяч шлюбів, тоді як у 2003-му їх було 371 тисяча. Зростає кількість дітей, народжених поза шлюбом. Кожна п’ята дитина з’являється на світ з ненависною приставкою «байстрюк».
Ці та інші сумні дані можна було почути з трибуни або прочитати в інформаційно-аналітичних матеріалах під час парламентських слухань на тему «Забезпечення прав дитини в Україні. Охорона материнства та дитинства». За статистикою близько 80 відсотків дітей народжується в молодих сім’ях, що недостатньо конкурентні на ринку праці й не мають чітких перспектив поліпшення матеріальних та житлових умов.
Як за такої ситуації може відроджуватися (у прямому значенні слова) нація? Держава у вирішенні більшості цих проблем поки що демонструвала власне безсилля, хоч і не робила вигляду, ніби проблеми не існує. В 2001 році ми чули державну доповідь про захист та забезпечення дотримання житлових і майнових прав дітей. У 2003-му — про бездоглядність та безпритульність. За підсумками минулого року готується урядова доповідь про соціальний захист сільських дітей.
Головуючий на слуханнях Перший заступник керівника парламенту Адам Мартинюк нагадав про збільшення нинішнім урядом більш як в 11 разів допомоги при народженні дитини, про чинність закону з охорони дитинства й материнства і ратифіковані Україною конвенції про захист прав і свобод дитини. Про це ж говорив і головний доповідач, міністр у справах сім’ї та молоді Юрій Павленко, який нагадав про розробку на 2006—2010 роки державної програми подолання дитячої бездоглядності і безпритульності. Та чи лише цим ми ощасливимо наших дітей, насамперед сільських, за нинішньої економічної ситуації? Ще одним “осучасненим видом дитячої бездоглядності” названо виїзд батьків на заробітки. Лише одна промовиста цифра: у Львівській області 22 тисячі дітей не бачать батька чи матері, бо вони на закордонних заробітках. А в чотирьох тисяч дітей за кордоном перебувають одночасно і батько, і мати.
Крім народних депутатів, представників громадських організацій, участь у слуханнях беруть два профільних міністри, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, представники міжнародних організацій. Детальніше про це — в наступному номері газети.
