Із досьє «ГУ»
Антона КІССЕ обрано депутатом Верховної Ради у 136-му виборчому окрузі Одеси 31 травня 2004 року. У 47-річного парламентарія три вищі освіти, він кандидат педагогічних наук, доцент. На вибори в парламент пішов з посади заступника голови Одеської обласної держадміністрації. Є членом Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Очолює Асоціацію болгарських національно-культурних товариств і організацій України.
— Антоне Івановичу, на виборах ви перемогли «політичного важкоатлета» Михайла Бродського. На вашу перемогу, напевно, працював адмінресурс — адже крісло заступника голови облдержадміністрації гарантувало мобілізацію владних структур на вашу перемогу?
— Суперництва з Бродським я не боявся, тому що впевнений: людина, котра не є одеситом, хоча б якою чудовою вона була, ніколи не зможе виграти вибори в Одесі. По-друге, ну який адмінресурс можна задіяти в нашому місті, де завжди скептично і з гумором ставляться до будь-якої влади? Програвши вибори в 2002 році, я зробив для себе певні висновки: треба менше брехати, менше обіцяти, більше слухати і не лукавити перед людьми, не боятися гострих питань.
— Ви балотувалися в окрузі, де два роки поспіль перемагав Сергій Ківалов. Чи наклала відбиток особистість вашого попередника на передвиборну боротьбу?
— Гадаю, так. Виборці, звичайно, порівнювали мене з Ківаловим, з його програмою, з його діяльністю. Моя перемога, вважаю, це — довіра, яку виявили мені одесити.
— У Верховній Раді ви ввійшли до складу комітету, який, як кажуть, не на слуху і не на виду ні в парламенті, ні в країні...
— З головою комітету Геннадієм Йосиповичем Удовенком я працював і до обрання у Верховну Раду — в Одеській обласній держадміністрації я займався національними питаннями. В області проживають представники 130 національностей, це компактне місце проживання болгар, молдован, гагаузів, албанців, румунів. Цей «національний казан» постійно кипить і, якщо не регулювати полум’я вогнища, то кришку просто може знести. До того ж я президент Асоціації болгарських національно-культурних товариств і організацій України.
— Одеські Пересип і Молдаванка, а саме від цих районів обласного центру вас обрано депутатом, розташовані дуже далеко від районів Придунав’я, де вас часто можна зустріти.
— А хто сказав, що мажоритарник зобов’язаний працювати тільки в географічних межах свого округу? Я, наприклад, у перші місяці своєї депутатської роботи був просто завалений листами із сільської глибинки. Йдеться про Арцизький, Болградський, Тарутинський та Ізмаїльський райони Одеської області. Там провів виїзні засідання громадян з особистих питань.
— До речі, нещодавно я побував у цих районах, знаю проблеми жителів південних районів Одеської області. Що вдалося вам реалізувати з «най-най» болючіших питань людей?
— У Болграді й Тарутиному було зроблено перші кроки із газифікації сіл, в Арцизькому районі на газифікацію було виділено 22 мільйони гривень. Але поки що все заморожено, роботи не ведуться. От люди і почали залишати рідні місця. А в Болграді вода ще й досі привізна. Будівництво водоводів так і не розпочали. А в сусідніх районах Молдови — Тарклійському і Комратському — газифіковано 80 відсотків сіл. Тому і вважаю для себе особисто пріоритетним завданням газифікацію сіл. Не зробимо ми її сьогодні — завтра взагалі можемо втратити всі села на півдні області.
— Ви є активним прихильником розвитку в Одеській області національних культур. Що заважає, на ваш погляд, вирішенню «культурно-національного питання» півдня Одеської області?
— Відповідь лежить на поверхні — недостатнє фінансування. Підтримка збереження етносу кожної національності — завдання першочергове не лише на місцевому, а і на державному рівні. А ось факт, з яким я стикнувся: бюджетом Болградського району не передбачено утримання 19 наявних там народних колективів, деякі з котрих визнано на міжнародному рівні.
За останні 10 років відомі лише поодинокі випадки матеріальної підтримки сільських будинків культури. Вони розвалюються. Але ж разом з будинками сільських клубів, по суті, зникає і культура. І тут я розраховую на підтримку меценатів. До речі, побачивши розвалений клуб, деякі з них одразу дістають гаманець і виділяють кошти на порятунок осередку культури.
— І все-таки повернімося в Одесу — в 136-й виборчий округ. В одній з місцевих газет вас назвали «королем Молдаванки». Відомо, що такий титул мав легендарний Беня Крик. Чи не бентежить така оцінка?
— Абсолютно. Я вісім років пропрацював в Іллічівському районі — це район Молдаванки. Знаю там кожен лаз у катакомби, кожну вулицю, кожен будинок, та й людей. І багато зробив для порятунку цього унікального району. І продовжую робити тепер. В Одесі безліч проблем — від проваленої реформи житлово-комунального господарства до непродуманої адміністративно-територіальної реформи.
— І кілька слів про владу. В Одесі, як відомо, за рішенням Приморського районного суду з 5 квітня міським головою працює ваш колега по Верховній Раді Едуард Гурвіц. Як сприйняли одесити такий крутий поворот у керівництві містом?
— А як можуть сприйняти люди такі факти, як ремонт доріг, що розпочався, гарячу воду в квартирах, будівництво фунікулера, дешевого житла? Усе це з’явилося місяць тому. У влади доріг без стрімкості не буває. І дай Боже, щоб стрімкість доріг не стала піке, зірвавшись в яке, влада втратить свій народ.
