Інвестиції — у міський бюджет: згадайте про муніципальну позику

Чи обов’язково для того, щоб залучити кошти в міський бюджет, переглядати місцеві податки і збори або запроваджувати нові? Зовсім ні.

Місцевий бюджет залучає кошти або від вищих органів влади у вигляді субвенцій, дотацій, короткострокових позичок, або на ринках капіталу у формі фінансових запозичень чи випуску облігацій внутрішньої місцевої позики. У багатьох країнах світу це —найбільш уживаний і надійний інструмент залучення коштів до місцевих бюджетів.

За радянських часів, коли бюджет міста був складовою держбюджету, будь-яку самостійність місцевої влади жорстко припиняли, тому про такі позики не було й мови. Однак до революції 1917 року за обсягами муніципальних позик наші міста доволі успішно конкурували з російськими, зокрема із Санкт-Петербургом і Москвою. За рахунок позичкового капіталу у столиці зводили об’єкти, які приносили дохід у казну (Київська гавань, Бессарабський відкритий ринок, Оперний театр, приміщення Міської думи, міські училища, митниця, поліцейські дільниці, пожежні служби тощо). При цьому не так збільшуючи дохідну частину міського бюджету, як скорочуючи видаткову. Адже раніше доводилося вкладати чималі кошти в оренду приміщень для цих служб. Муніципальні позики сприяли благоустрою, промисловому розвитку околиць, інвестиційному клімату та міжнародному іміджу міста. Критиків “життя у борг” і раніше не бракувало, проте практика довела доцільність позик для розвитку міста.

Після ратифікації Україною Європейської Хартії місцевого самоврядування місцеві органи влади дістали доступ до ринків позичкового капіталу. Це стало додатковим важелем соціально-економічного розвитку регіонів. За перші три роки зареєстрували 17 випусків муніципальних облігацій на 315 мільйонів гривень. Закон дозволяв органам місцевої влади випускати боргові зобов’язання на будь-яку суму. 1995 року міськвиконком столиці емітував позику на суму 5,132 мільярда карбованців, спрямувавши залучені кошти на будівництво житла і метрополітену. Коли дохідність цінних паперів знизилася нижче 30 відсотків, місцеві органи влади відчули до них справжній інтерес. Харків здійснив дві муніципальні позики, Крим — одну, зате одразу на 120 мільйонів гривень, Одеса випустила муніципальну позику на 61 мільйон гривень, яку спіткав... дефолт. Питання з одеським випуском залишалося невизначеним до цього року, коли синдикат банків, проаналізувавши динаміку і очікування бюджету міста, остаточно закрив одеську проблему. Тепер місто розпочинає свою кредитну історію з чистого аркуша.

1998 року указом Президента заборонено випуск муніципальних облігацій без погодження з Міністерством фінансів, яке не надавало дозволів упродовж п’яти років. Сумний досвід потребував змін нормативної бази. Базовим документом зрештою став Бюджетний кодекс, ухвалений 2001 року. А два роки потому затвердили і Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих запозичень. Цей нормативний акт ДКЦПФР став для місцевої влади сигналом до дії. Київ знову вперше ризикнув — і завдяки цьому місцевий бюджет почав реалізовувати проекти, на які бракувало грошей. Емісії облігацій міськради становили 100 мільйонів гривень на внутрішньому і 150 мільйонів доларів США на зовнішньому ринках запозичень. Затим на фондовий ринок вийшли Донецьк (облігаційна емісія 2004 року на 25 мільйонів гривень) і Запоріжжя (облігаційна позика 2004 року на 25 мільйонів гривень). Це було того варте. 2003 року міжнародна рейтингова агенція Standard@Poor’s присвоїла київським облігаціям довгостроковий рейтинг “В” (стабільний), що дало змогу владі розмістити на зовнішньому ринку ще одну позику — на 200 мільйонів доларів США. Лід-менеджери — провідні банки — закликали усіх своїх клієнтів до участі в цільовій позиці столичного муніципалітету. Позика стала набагато дешевша для міського бюджету. А залучені в такий спосіб ресурси попрацювали на місто згідно з бюджетом розвитку.

Серед переваг такої форми запозичень, як облігації місцевої позики, можна назвати ефективне розв’язання проблем дефіцитів бюджетів, доволі невисоку їхню вартість, гнучке структурування, середні та довгі терміни її дії, відсутність забезпечення запозичення, широке коло інвесторів тощо.

Емітентами позик можуть бути Верховна Рада АР Крим і міські ради (міські ради міст з населенням більш як 800 тисяч мають право здійснювати і зовнішні запозичення), а також державні установи — регулювальні та реєструвальні органи, рейтингова агенція, депозитарні установи, торговельно-інформаційні системи, як-от ПФТС, біржі тощо. Щоб професійно, грамотно, оперативно і рентабельно організувати випуск облігацій, емітент після проведення відкритого тендера делегує власну емісію професійному операторові фондового ринку, яким є КБ “Хрещатик”. Для здійснення запозичення слід мати рішення органу місцевого самоврядування про потребу, напрями витрачання і джерела повернення позичених коштів. Витрати на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть перевищувати 10 відсотків від видатків його загального фонду. Постійні фінансові надходження емітента мають спиратися на стабільні й достатні джерела доходів до бюджету. (Це особливо важливо, оскільки запозичення для муніципалітетів залучаються без застави). Обслуговування боргу має бути керованим і зваженим, тож для зменшення навантаження на видаткову частину бюджету емітент має активно управляти власним боргом. Обсяг запозичення не може перевищувати граничний розмір боргу, обумовлений рішенням про місцевий бюджет на відповідний рік. Залучені кошти мають спрямовуватися лише до бюджету розвитку.