За бюджетним рядком

Увечері 19 липня 2004 року підрозділи Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості було в черговий раз піднято по тривозі. На жаль, ця тривога не була учбовою. Знову під землею стався вибух і розпочалася пожежа — трагічні реалії шахтарського життя.

Біда тоді прийшла на Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська».

Внаслідок вибуху загинуло 36 гірників, а 11 — стали інвалідами третьої групи.

Постраждали і пожежники. Але вони того разу вже мали на озброєнні нову техніку, яка дала змогу швидше приборкати стихію.

Результати їхньої роботи, так само як і причини того, що сталося, відображено в наказі, підписаного нещодавно новим керівником Міністерства палива та енергетики України І. Плачковим. І хай не дивує, що від часу пожежі до появи цього документа минуло стільки місяців: розслідування причин таких надзвичайних подій — робота не менш копітка і складна, ніж слідство в дуже заплутаній кримінальній справі.

Наказом доручено галузевим інститутам вугільної промисловості — Науково-дослідному інституту гірничорятувальної справи, Державному Макіївському науково-дослідному інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості, Науково-дослідному інституту гірничої механіки із залученням інститутів Національної Академії наук — «розробити технологію застосування азотних установок для запобігання пожежам і локалізації займань у початковій стадії виникнення в очисних вибоях, особливо небезпечних за показниками накопичення газу метану і самозаймань».

Саме азотні установки — та сама згадана кількома рядками вище нова техніка, котра допомогла швидше ліквідувати пожежу на «Краснолиманській». Техніка з маркою «Зроблено в Україні».

Швидкість під час гасіння підземної пожежі — це запорука того, що не буде нових людських жертв, не пролунають нові вибухи, меншими виявляться матеріальні втрати. Якщо казати конкретніше, процитую ще один документ: «Застосування азотно-мембранних станцій АМГП-15/0,7 С У1 при ліквідації наслідків вибуху метану у 11 південній лаві ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» (ускладненого пожежею) дало змогу запобігти розповсюдженню пожежі по вентиляційному хіднику лави, евакуювати трьох потерпілих шахтарів, зберегти гірничошахтне обладнання вартістю 8,26 млн. гривень». А в 9-й південній лаві шахти, де теж палало, вдалося зупинити поширення пожежі і зберегти обладнання «на суму 5,8 млн. грн. та підготовлені до виймання запаси вугілля на суму 150185 тис. гривень».

Принцип гасіння пожеж у замкненому просторі за допомогою азотних машин зрозумілий. Горіння — це процес, який потребує кисню. Якщо туди, де пожежа, інтенсивно подавати інертний азот, він просто задушить полум’я, зменшуючи відсоток СО2 в атмосфері, витісняючи кисень.

Станції отримують азот, пропускаючи повітря крізь синтетичні мембрани, своєрідне молекулярне «сито». Ці мембрани — продукт сучасних високих технологій хімії полімерних матеріалів. Високопродуктивні гвинтові компресори, які забезпечують продувку повітря крізь мембранні модулі — теж нова надточна техніка, як і решта обладнання азотно-мембранних станцій.

Через дуже високу ціну імпортних станцій ще кілька років тому про їхнє широке застосування у вітчизняній вугільній промисловості для гасіння і профілактики пожеж можна було лише мріяти (мала імпортну азотну установку лише донецька шахта ім. Засядька). Тому і сенсу розробляти технологію їх використання на наших копальнях не було. Тепер — є.

Створена наприкінці позаминулого року в концерні «Укрросметал» перша експериментальна станція одразу успішно пройшла «бойове хрещення» на шахті ім. Дзержинського ДП «Ровенькиантрацит». Станція значно прискорила процес гасіння недоступних осередків горіння та охолодження порід навколо місця пожежі, що унеможливило поширення останньої. Економічний ефект від застосування азотної установки становив близько восьми з половиною мільйонів гривень. Відтоді розпочалося оснащення вітчизняними азотно-мембранними станціями гірничорятувальників.

У тому ж вищезгаданому наказі міністра Мінпаливоенерго поставлено подальше завдання — «розробити підземну пересувну азотно-мембранну установку для уникнення та локалізації підземних пожеж на самозаймистих пласітах у початковій стадії загоряння та ліквідації пожеж».

Звичайно, виробництво азоту ближче до місця, де він потрібен, має чимало «плюсів», адже з поверхні до місця споживання — місця пожежі чи до виробки, в якій треба провести профілактику, може бути відстань у кілька кілометрів, через що виникає багато складнощів у процесі доставки туди азоту по багатокілометрових трубопроводах.

І нинішній уряд, подаючи проект змін до Бюджету-2005, і парламент, розглядаючи цей головний фінансовий документ держави, з розумінням поставилися до потреби оснащення гірничорятувальників сучасною азотно-мембранною технікою, виділивши на це 50 мільйонів гривень.

Окрім пересувних і вже створених наземних азотно-мембранних станції, потрібні і потужніші установки.

Окрім вирішення за допомогою азотно-мембранних станцій проблем підвищення рівня безпеки, які не виміряти грошима (скорочення кількості людських жертв від пожеж і вибухів на шахтах), окрім суто економічного ефекту від впровадження технології гасіння та запобігання пожежам за допомогою азоту, хочемо виділити ще один — політичний.

Шлях на Захід, обраний країною, торується не стільки гучними заявами про нашу одвічну приналежність до матінки-Європи, не посиланням на те, що її географічний центр міститься саме на наших теренах, а насамперед відповідністю промислово-технологічного потенціалу держави вимогам XXІ сторіччя. Азотно-мембранні технології — серед тих, які і створюють саме цю відповідність.