Ціновий «стриптиз»

У напівпорожньому м’ясному павільйоні одного з районних ринків обласного центру по вулиці Сумсько-Київських дивізій, розрахованому десь на 40 торгових місць, — немов виметено, самі лише горобці під дахом цвірінькають. Натомість у м’ясних точках, розташованих поряд, — усі знайомі «селяни». За прилавками розфарбовані й розцяцьковані «колгоспниці» в оточенні таких само «фермерів» жваво торгують м’ясними делікатесами. У кожної «селянки» ціни зашкалюють до передінфарктної позначки. За худосочні свинячі реберця «наштукатурені» красуні правлять 18—20 гривень, за вирізку — 27—30, за балик — усі 35. М’якоть яловичини також «причесана» до 25 гривень за один кілограм. Якщо котра з продавщиць й опускає ціну продукту на одну гривню, то робить це з поблажливістю купчихи, яка подає милостиню з власного столу.

Серед цього елітно-м’ясного «дефіле» намагаюся відшукати бодай одного живого фермера-виробника. Марно. «Наївшись» очима досхочу свіжини й підрахувавши, що дводенний уїк-енд проковтне щонайменше тижневий заробіток нашої сім’ї, вирушаю по м’ясо на центральний ринок Сум, своєрідний ціновий камертон для всієї області. І відразу відтаюю серцем і душею. М’ясний павільйон хоча й напівпорожній, зате ціни набагато миліші моєму споживацькому серцю. Кілограм найсмаковитішої свинячої вирізки тут коштує щонайбільше 22—24, яловичої — 20 гривень. А реберця, м’яcо на кістці розходиться в мент за 12—18 гривень за один кілограм. Ціна відбірного сала ще нижча. Серед продавців є й фермери, але небагато — усього десятеро. Хоча дирекція ринку, здавалося б, створила всі необхідні умови селянам для безперешкодної і пільгової реалізації продукції, вирощеної у власних господарствах. Навіть подбала про систему безпеки, про що повідомила в усіх районних газетах, через які одночасно запросила їх до співпраці.

— З нашого запрошення за попередні три тижні скористалося менш як півтораста осіб, — журиться директор центрального сумського ринку Магомет Галаєв.

— Нічого везти на продаж. Якщо до минулого року м’ясний павільйон ломився від напливу продавців, то нині, навіть у вихідні дні, заповнюється ледве на дві третини. Де собака заритий? Передусім сьогодні мало який пересічний сільський трудівник може відгодувати бодай одного кабанчика, не кажучи вже про бичка. Золотими вони виходять у селян.

— Що правда, то правда, — погоджується з Галаєвим мешканець села Никонці Олексій П. — Нині, щоб вигодувати одного бичка, потрібно бути або дуже заможним, або занадто відчайдушним.

Мій співрозмовник не лукавив. Обов’язкове триразове випоювання молоком у перші три місяці за нинішніми цінами обійдеться йому щонайменше у 550 гривень. Комбікорми, сіно, силос, буряки, газ для приготування кормів разом із послугами ветлікаря «з’їдять» у подальшому мінімум удвічі більше. Коли ж бичок дозрів для столу, потрібно отримати довідку в сільраді, що худоба вигодувана тобою власноручно, і з нею їхати за іншою до ветлікарні, що розташована за 30 кілометрів у районному або обласному центрі. Два папірці спорожнять кишеню селянина, дай Боже, щоб тільки на 100—150 гривень. Нарешті можна вирушати на ринок. На собі 300-кілограмову тушу туди не допреш — потрібна автомашина. Приїхав, а там перекупники, які під патронажем держави обзавелися ліцензіями й гучно іменують себе підприємцями.

— Відмовишся грати за нав’язаними тобі правилами — можуть ненароком і пику натовкти, — зітхає новий знайомий. — На центральному не посміють, тут адміністрація навела залізний порядок. А ось на решті можуть надавати по загривку і навіть призвіща не спитають. Тож на біса, скажіть мені, оті всі півторарічні клопоти? Не спав, цілодобово доглядав худобину, як малу дитину, а в підсумку отримав дулю в кишені. Тому більшість селян і здає м’ясо за безцінь перекупникам.

— Бо вони як клас давно повимирали. Востаннє, якщо мені не зраджує пам’ять, мав честь спілкуватися з живим представником цього «племені» років 13—14 тому.

З огляду на ціновий «паритет» кілька останніх років недозволенною розкішшю для переважної більшості селян стало вирощування на продаж і кабанчиків. Лише один приклад. Попередні два роки сільгоспвиробники за наказом тодішнього керівника області, тобто фактично з-під палиці, увесь вирощений хліб звозили на підконтрольні йому «Агроконтракт» та «Агробіржу» за викидними цінами, після чого «відігравалися» на рядових пайовиках, реалізовуючи їм зерно і комбікорм за подвійною ціною. Через знищення в області спеціалізованих маточних свиноферм, кусючими стали також ціни на молодняк свинини. Як результат нині за місячного підсвинка вагою до 6 кілограмів на ринках правлять 350 гривень. Щоб розжитися такими грішми, в бідного селянина лише один вихід з цієї пікової ситуації: знімати останню одежину й записуватися у стриптизери. Якщо ж ціни на м’ясо й надалі зростатимуть, як на дріжджах, то невдовзі стриптиз-шоу танцюватиме вся Сумщина.

— Є! — переконаний Олексій П. — Негоже урядові, ретельно не вивчивши причин цінової вакханалії, мерщій хапатися за батіг та залякувати радикальними заходами. Від залякування свині з бичками швидше не ростимуть, птиця частіше не нестиметься, а корови не стануть ударно доїтися. Майбутнє є тільки у держави, яка виявляє материнську турботу про вітчизняного виробника, передусім сільського. Хіба не вона, свідомо знехтувавши держзамовленнями на заготівлю сільгосппродукції до держрезерву, для армії, на пні знищила систему кооперативної заготівлі? Хто довів село до злиднів, тому цей гріх і спокутувати. Не криком і не батогом. Для цього в держави є чимало економічних важелів. Насамперед це серйозні довготривалі інвестиції у сільські галузі, невідкладні дотації, довготермінові пільгові кредити. Інакше вимремо, як мамонти в льодовиковий період.

Сумська область.