Учора в НаУКМа відбулася презентація та обговорення книги «Українська мова в ХХ сторіччі: історія лінгвоциду» (упорядники Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька, Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»).
Це був один з найпомітніших заходів, приурочених до Дня слов’янської писемності та мови. Книжка являє собою збірник документів, що стосуються мовної політики Комуністичної партії в Україні. У збірнику переважають маловідомі документи «для службового користування» — йдеться про систематичну багатолітню практику втручання у внутрішній розвиток української мови заради її штучного зближення з російською. Документи свідчать, що цей процес був найінтенсивнішим навіть не в 30-х роках, а вже по війні. Питомі риси української лексики, фразеології й навіть окремі граматичні форми поступово й послідовно замінялися кальками з російської мови. Наслідки ми відчуваємо й сьогодні — у нинішніх журналістів, теледикторів, політиків і навіть учителів українська мова надто нагадує російську, хіба що з «південним» чи «західним» акцентом, або з обома акцентами одразу! За радянських часів кожен цензор нібито мав спеціальний список небажаної лексики, де ховалися всякі «націоналістичні» слова — «позаяк», «оборудка» і таке інше. Ніхто тих списків не бачив, але всі свого часу про них говорили. Нарешті, в цій книзі окремим розділом подано цілий словник репресованої української лексики...
В обговоренні книги брали участь Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Павло Мовчан, Анатолій Погрібний, Володимир Панченко та інші.
