Зубри залишають Волинь

За останні дванадцять років поголів’я зубрів на Волині скоротилося вп’ятеро. Спеціалісти вважають: якщо не вжити кардинальних заходів щодо їх захисту, то вже через кілька років зубрів в області може не стати.

Коли 1429 року в Луцькому замку проходив європейський з’їзд монархів, великий князь литовський Вітовт наказав для частування гостей щотижня вбивати по сто зубрів, сто лосів, сто вепрів та іншу дичину. І так упродовж кількох місяців. Після цього жоден історичний документ уже не згадував про волинських зубрів.

Трагічною була доля цього звіря і в усій Європі. В Прибалтиці останнього зубра вбили 1755 року, в Румунії — 1762-го, в Німеччині — 1793-го. Ще раніше їх не стало в Голландії, Бельгії, Швеції, Франції і Чехії. Найдовше ці лісові бики-велетні проіснували в природному середовищі на Кавказі і в Біловезькій пущі, що на території теперішніх Брестської і Гродненської областей Білорусі, а також Польщі. Там ще в 1914 році налічувалося понад сімсот зубрів. Під час Першої світової війни і в перші повоєнні роки їх майже всіх було знищено. А 21 квітня 1919 року світ дізнався, що браконьєр, колишній лісник пущі Бартоломеус Шпакович убив останнього біловезького зубра, який ще вільно жив на землі. То цей лжеприродоохоронець став таким собі лісовим Геростратом, який увійшов в історію лише завдяки своїй підлості. Останній кавказький зубр упав від кулі браконьєра в урочищі Тигиня 1927 року. Після цього зубри — 48 особин — залишилися тільки у звіринцях і зоопарках.

Кілька років зубрів у Біловезькій пущі не було. Тим часом у 1923-му з ініціативи польських учених було створено Міжнародне товариство з охорони зубра. Потрібно було оглянути кожного зубра, визначити його чистокровність, стан здоров’я, встановити по записах минуле. Так була створена «Племінна книга зубрів». На це пішло майже шість років. І лише в 1929 році із зоопарків Швеції і Німеччини завезли 13 зубрів. Завдяки старанням ентузіастів вдалося відновити популяцію цього звіря у Біловезькій пущі. А загалом у світі 2002 року налічувалося 3079 зубрів, з них 1890 вільних та 1189 — у вольєрах і загорожах. Найбільше їх поголів’я в Польщі — 804, Білорусі — 530, Німеччині — 440, Україні — 408.

На Волинь із Біловезької пущі в травні—червні 1965 року завезли 15 зубрів. Два самці невдовзі загинули. Однак завдяки багатій кормовій базі, чудовим умовам існування звір в області добре прижився. В 1990 році його поголів’я вже налічувало 205 особин. На жаль, це був пік розмноження зубрів на Волині. В наступні роки їх поголів’я постійно скорочувалося: 1992-й — 202, 1993 — 176, 1996 — 151, 1997 — 131, 1998 — 97, 2000 — 56, 2003 — 44, 2004-й — 38.

Голод не для любові

У чому причина такого різкого зменшення чисельності цього червонокнижного звіря? Деякі відповіді на це запитання дали відвідини наприкінці лютого Звірівського державного мисливського господарства. Зазначу, саме сюди на Волинь були завезені зубри. Дві години їзди саньми лісовими кварталами за сильного снігопаду дали змогу дещо з’ясувати. Головне, зубрам стало важко з кормами. 

На обмеженій території, де окрім 38 зубрів, ще проживає понад три сотні плямистих і благородних оленів, стільки ж косуль, корм знайти важко, а такої сніжної зими, як цьогорічна, і поготів. Не випадково зубрів зустріли біля купи кукурудзяного силосу. Як розповів директор ДМГ Сергій Новосад, за тиждень його завозять у ліс 4—5 причепів.  Торік облдержадміністрація виділила з обласного бюджету 20 тисяч гривень. Завдяки цьому вдалося посіяти кілька гектарів озимини, закупити трохи кормів. Але це лише невелика частка коштів, потрібних мисливському господарству для підгодівлі, догляду та охорони диких звірів.

Принагідно про експеримент, проведений у Біловезькій пущі. Десять самок зубрів, які отримували у вольєрах хороші корми, дали вдвічі більший приплід, аніж така само контрольна група на свободі. Тож навіть звірам не до любові, коли шлунок порожній.

Ще однією причиною скорочення поголів’я зубрів, як вважає мисловствознавець ДМГ «Звірівське» Юрій Бесарабчук, є їх виродження через близьке схрещування. Нагадаю, все стадо Біловезької пущі в 1929 році становило лише 13 голів. Немає притоку свіжої крові і у волинських зубрів. За десятиліття стадо перетворилося на «велику рідню» і почало вироджуватися, поступово втрачаючи природню стійкість до хвороб і репродуктивність. Хіба не насторожує той факт, що за рік народжується лише два—три телятки?! Самки приводить поповнення здебільшого раз на три роки. До того ж переважно биків. Не важко передбачити, що станеться з волинськими зубрами, якщо середній вік їх життя 16—17 років. Слід врахувати, що коло рідні весь час звужується, і це теж негативно впливатиме на генетику та спадковість виду. Тому необхідно оновлювати кров, завозячи плідників з інших територій.

Начальник мисливського відділу обласного управління лісового господарства Василь Сухопор вважає, що частина зубрів мігрувала за межі Волині. В 1999 році єгері зафіксували стадо з 23 особин за п’ятдесят кілометрів від Звірова в лісах поблизу села Осниця Маневицького району, що межує з Рівненщиною. Були вони і в Берестянському лісі, який теж на кордоні із сусідньою областю. Рівненські лісівники у 2002 році бачили зубрів, усього 10 голів, у Володимирецькому, Сарненському, Костопільському, Рокитнянському районах. У газетах Житомирщини 2004 року повідомлялося про зубрів, які блукають місцевими лісами. Однак офіційно це ніде не зафіксовано. Відповідальності за долю тварини, занесеної до міжнародної Червоної книги,  нести ніхто не хоче. А зубри, позбавлені охорони, стають легкою здобиччю браконьєрів. Спокуса до цього велика: вага дорослого самця сягає 700—900 кілограмів, самки — 400—600.

— Не виключено, — каже Василь Сухопор, — що наші зубри могли мігрувати аж у Білорусь. Адже згідно зі спостереженнями вчених, вони можуть робити переходи на 400 і більше кілометрів.

Провідний фахівець цього ж відділу, член групи спеціалістів по зубру світової комісії із збереження видів МСОП Орест Король помітив, що при переселенні зубрів на нові місця часто відбувається сплеск зростання їх чисельності. Коли ж зубрів у якійсь місцевості стає надто багато, в справу втручається сама природа, яка регулює їх поголів’я: падає народжуваність, з’являються різні захворювання... Це значною мірою стосується і Волині. А природній міграції, яка допомогла б зубрам вижити, в наш урбанізований час заважають населені пункти, залізниці, автошляхи, ті самі браконьєри.

На жаль, скорочення чисельності зубрів спостерігається не тільки на Волині. Якщо в 1992 році в Україні було 685 цих лісових велетнів, то в 2002-му — 408, у 2004-му — 325. Менше зубрів стало у Вінницькій, Чернівецькій, Чернігівській, Львівській областях, геть зникли вони на Івано-Франківщині та Хмельниччині. Тримається на колишньому рівні поголів’я на Сумщині.

Ще до революції вчені віднесли зубрів до виду, приреченого на вимирання. Однак досвід сусідніх Білорусі й Польщі спростовує цей страшний вирок. Дикого лісового бика там не меншає. Державну програму із збереження зубрів розробили в Білорусі, під опікою держави перебуває він і в Польщі. І лише українську владу не цікавить доля зубрів. Яскраве свідчення цього прийнятий 10 травня 2002 року Міністерством екології та природних ресурсів наказ «Про створення експертної групи з питань відтворення, охорони і оптимального використання зубрів в Україні». Як засвідчує член цієї групи Василь Сухопор, жодного разу вона не збиралася, ніхто до нього з приводу цих питань не звертався.

Спроби ж волинських лісівників самотужки впоратися з цією проблемою бажаних результатів не дають. Безуспішними були і їхні намагання залучити до цієї справи владні структури. Не вдалося реалізувати також розроблений ними в 2000 році відповідний проект   загальною вартістю 360 тисяч гривень з терміном виконання п’ять років. Міністерство екології, в якого шукали тоді підтримки, залишилося байдужим до долі зубрів. Вершиною цинізму можна вважати відмову облдержадміністрації 1997 року у виділенні трьох тисяч гривень для організації охорони зубрів.

Повернутий з небуття титанічними зусиллями вчених і людською любов’ю, зубр нині перебуває на межі зникнення. Якщо ми справді не хочемо назавжди втратити цього наймогутнішого мешканця наших лісів, то повинні якнайшвидше прийняти державну програму із збереження і розселення зубрів в Україні, забезпечивши її науково, інформаційно, фінансово.

Звірів

Ківерцівського району

Волинської області.