Як спритники розтринькали державне майно Київського річкового порту

Наша газета вже писала про те, як з допомогою Фонду державного майна України (ФДМУ) та його регіонального відділення по місту Києву упродовж багатьох років розтягували майно Київського річкового порту. Дійшло навіть до того, що у портовиків намагалися забрати найнеобхідніше — усі причали та причальні споруди. Це все одно, що аеропорт позбавити злітних смуг. Ви думаєте, ті, хто творив такі “чудасії”, не знали, що роблять і для чого? Прекрасно знали! У столичному річковому порту й досі впевнені, що чиновники-розпорядники держмайна йшли вивіреним курсом: вели підприємство до банкрутства, щоб потім розчленувати його і ласі шматки продати потрібним людям. Своє плетиво комбінацій високопосадовці подавали під соусом батьківської турботи про державу та її трударів. На протести керівництва ВАТ “Київський річковий порт” тодішній заступник голови ФДМУ Сергій Лазаренко, від кого значною мірою залежала доля столичних портовиків, офіційно відповідав, що “Фонд державного майна зацікавлений у... прийнятті такого рішення, яке сприяло б підвищенню його (майна. — В. П.), використання, покращенню роботи товариства та надходженню коштів до державного бюджету”.

А як насправді вболівали чиновники за людей праці, державу та її інтереси, можна побачити на багатьох прикладах і фактах.

Майже сім років тому Кабмін і Київська міськдержадміністрація видали розпорядження, згідно з яким чимало майна, яке не увійшло до статутного фонду акціонерної судноплавної компанії (АСК) “Укррічфлот”, передали до сфери управління КМДА. З-поміж нього було й досить помітне — великотоннажні чотирипалубні пасажирські теплоходи, котрі ходили по Дніпру від столиці аж до Чорного моря, вантажні судна. У квітні 1999-го ФДМУ і КМДА спільним наказом передали до згаданої сфери управління ще й сім швидкісних суден на підводних крилах. А на початку лютого 2000 року ця пасажирсько-вантажна дніпровська армада, яка до цього часу перебувала за договором лізингу у столичних портовиків, після розпорядження КМДА опинилася у щойно створеній комунальній судноплавній компанії (КСК) “Київ”.

Про майно, власником якого стала новоспечена КСК “Київ”, варто сказати дещо більше. Чотири вантажні судна до цього були “прописані” в Херсонському морському порту і працювали на Чорному та Середземному морях, а сім великотоннажних пасажирських пароплавів серії 301-302 — “Євгеній Вучетич”, “Максим Рильський”, “Росія”, “Микола Добролюбов”, “Маршал Рибалко”, “Олексій Ватченко” і дещо менший “Блакитний” — теж “заробляли на хліб”: майже всі вони ходили по Дніпру від Києва до Херсона, Одеси, Ялти та Севастополя. Добова оренда чотирипалубного лайнера, наприклад, коштувала до трьох тисяч доларів. Тож за два тижні турпоходу до Чорного моря й назад до столиці теплохід приносив вагомий валютний внесок.

Варто також зазначити, що пасажирські і вантажні судна передавалися КСК “Київ” за залишковою вартістю, а це наполовину чи третину менше від їхньої первісної оцінки. Кожен з красенів-чотирипалубників, приміром, за балансовою вартістю коштував від 9,3 до 14,9 млн. грн., а комунальникам він дістався у межах від 4,7 до 10,5 млн. грн. Теплохід “Росія”, наприклад, спершу оцінювався більш як у 10,6 млн. грн., а після передачі КСК “Київ” уже коштував 6,4 млн. грн. Відчуваєте різницю?

Як працювала КСК “Київ” — то інша тема. Подеколи її старання, щоправда, більше нагадували детективну історію, аніж турботу про державу та її інтереси. Більшість теплоходів вона здавала у бербоут-чартер (екіпаж і прапор іноземні), чим заробляла, на думку портовиків Київського річпорту, певні кошти — щороку кожний теплохід приносив 250 — 350 тис. доларів. Гроші для чотирипалубника не такі й вже великі, адже цю суму він міг заробити за півсезону, але дехто радів і цьому, бо судновласники не тільки на свій розсуд експлуатували орендоване майно, а й ремонтували плавзасоби, доглядали за ними. З бюджету, кажуть, на утримання річкового флоту тоді не витрачали жодної копійки, бо він сам себе утримував. А головне — всі судна поки що залишалися державною власністю.

Такий хід справ, мабуть, не всіх влаштовував. Тож у 2003-у чиновники ФДМ України і КСК “Київ” почали вести переговори з ВАТ “Московське річкове пароплавство” (“МРП”), яке очолював добре відомий пан Т., про створення спільного підприємства. У наказі ФДМУ №1568 від 5 вересня 2003 року “Про участь Фонду державного майна України у закритому акціонерному товаристві “Волзько-Дніпровська судноплавна компанія” уже йшлося про те, на яких умовах наш ФДМ співпрацюватиме у згаданому СП, котре діяло поки що на папері. Однак наприкінці того само року з допомогою ФДМ України ЗАТ “Волзько-Дніпровська судноплавна компанія” (ВДСК) уже запрацювало. Очолив її добре відомий на волзько-дніпровських просторах пан М. — учорашній керівник КСК “Київ”. Саме з появою цього ЗАТ і починається найцікавіше.

Частку кожного з трьох співзасновників нового СП визначили, кажуть знаючі люди, у співвідношенні: 50 % — ВАТ “Московське річкове пароплавство”, 48,2 % —Фонд держмайна України і 1,8 % — адміністрація Києва в особі КП “Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв”.

Але це ще не все. Немов за давно підготовленим сценарієм українське майно ЗАТ “ВДСК” незабаром виставили на продаж. Його придбало ВАТ “Московське річкове пароплавство”.

Про наші білосніжні чотирипалубні теплоходи, які ще зовсім недавно швартувалися до Київського річкового порту, сьогодні можна сказати коротко: шукай вітру в полі. Усі вони за тисячі кілометрів від рідних берегів і дбають про чужий бюджет.

У столичних портовиків донедавна було чимало річкових суден великої тоннажності. Тож нові господарі мали що роздавати. КСК “Київ”, наприклад, на світанні своєї діяльності здала в оренду два пасажирські теплоходи відомій вітчизняній туристичній компанії. Остання потихеньку їх викупила і швиденько перейменувала. Мабуть, щоб і згадки не лишилося про те, як ще кілька років тому ці чотирипалубні лайнери були державними і ми з вами за доступною ціною могли влітку з кают милуватися мальовничими дніпровськими берегами...

Що стосується семи швидкісних суден на підводних крилах, які в лютому п’ять років тому передали КСК “Київ”, то шість із них через три роки столичні керманичі-комунальники довели до такого технічного стану, що їх необхідно списати на металобрухт. У навігацію одного з останніх років, приміром, ледь удалося підготувати лише одне крилате судно. Оце вам і вся турбота про київських портовиків та державну казну.

У своїх листах і зверненнях до керівників ФДМ України, його регіонального відділення у Києві і керівників держави київські портовики досить відверто писали про нахабне розтягування державного майна: “На нашу думку, для того, щоб приховати всі недоліки використання переданого держмайна (КСК “Київ”. — В. П.), Фонд держмайна України створює спільне російсько-українське ЗАТ “Волзько-Дніпровська судноплавна компанія”. І тут же зауважили, що “керівником вищезгаданого товариства є колишній керівник КСК “Київ”.

Один із членів правління ВАТ “Київський річковий порт” про всі ці схеми зі “стрижки купонів”, коли керівник, довівши підприємство до банкрутства, кидає його зі своєю командою і швиденько створює нове, щоб і там чинити так само, висловився відверто:

— Наприкінці двотисячного року ВАТ “Київський річковий порт” було на межі банкрутства. Борги та збитки за попередній рік становили 5,5 млн. грн. Керівники, які це зробили, вирішили, що звідти пора вже йти. Майже в один день вони звільнилися і... подали заяви до новостворенної КСК “Київ”. Її очолив той, хто довів “до ручки” київських портовиків. А коли КСК вичерпала свій ресурс, її хлопці-молодці створили нову компанію і швиденько туди перейшли... керівниками.

Історію розтягування майна Київського річпорту дехто ладен сприймати як факт місцевого значення, де, як пишуть бюрократи, мали місце певні недоліки і прорахунки, пов’язані з масовою приватизацією народного добра. Адже все це робилося, мовляв, заради кращого його використання та наповнення державної казни. Однак відомо, що таке реформування здебільшого завершувалося банальним розкраданням держмайна. Щоправда, ті, хто це робив, прикривалися надійною, як їм здавалося, ширмою — інтересами держави. Відчіпного мали і для виправдання: роздержавлення та приватизація майна для нас —справа нова, тому ніхто не застрахований від якихось перекосів.

Насправді суть в іншому. І тут я цілком солідарний з київськими портовиками, котрі знайомі з прикладами розкрадання Чорноморського морського пароплавства та безгосподарного використання майна Севастопольського морського торговельного порту в комунальній власності, що в нашій країні ця галузь народного господарства, як і чимало інших, де зовсім недавно мільйони трударів заробляли на хліб насущний, виявилася начебто непотрібною державі. А ще можновладці робили вигляд, що до цього руки не доходять. Ну, а коли так, то надто прибуткові ніші швидко заповнили досвідчені хапуги й дипломовані пройдисвіти — сучасні Остапи Бендери, які заради наживи власної та своїх високих покровителів розробили чимало варіантів обкрадання держави й виробничих колективів. А прикривалися одним — міфічною турботою про абстрактних трудівників та їхню безголосу державу. Що це так, легко переконаєтеся, коли ознайомитеся зі змістом кількарічного листування колективу Київського річпорту з керівниками ФДМ України та його регіонального відділення у Києві, з найвищими посадовцями і держслужбовцями. І всюди у відповідях чиновників на глас обікрадених — відписки, фальш, прикриті високопарним словоблуддям. Питаєте, чому? Доморощені філософи пояснюють просто: настав такий час, таке “пропаще врем’я” з такими само керівниками держави, які належало нам пережити...

Та скільки б це “пропаще врем’я” не тривало, приходить вітер перемін. Голос портовиків, нарешті, завдяки змінам в окраденій державі, все-таки почули. Народний депутат України Григорій Бондаренко у своєму запиті до Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко попросив надати інформацію про заподіяні державі збитки внаслідок прихованого відчуження семи пароплавів, вжити заходів до їх повернення у державну власність, з’ясувати підстави та законність участі української сторони у ЗАТ “Волзько-Дніпровська судноплавна компанія” та поставив чимало інших запитань, пов’язаних з сумнівними операціями високопосадовців.

Крига, як то кажуть, скресла. Чимало таємного на той час нині стає відомим. Уже знаємо, наприклад, що КСК “Київ” (діяльністю її керівника пана М. нині зацікавилися правоохоронні органи) щороку так у поті чола працювала на державу, що постійно приносила лише мільйонні збитки. Про багато що у цій заплутаній історії належить іще дізнатися. От тільки чи зможемо повернути державі розпродані за безцінь теплоходи?