Нікопольський завод феросплавів стоїть третім у черзі на реприватизацію після “Криворіжсталі” та “Укррудпрому”. Утім, за важливістю ці підприємства навіть не ранжирують — поза сумнівом, кожне з них є стратегічним для держави. Саме тому уряд заявив, що має намір у найближчому майбутньому переглянути не лише законність приватизації НЗФ, а й подальшу його долю.
А доля у підприємства дуже складна і звивиста. До того ж, зазначте, не без конфліктів. Останнього разу Нікопольський завод феросплавів, найбільший виробник цієї продукції в країні, заявив про вихід з Української асоціації виробників феросплавів. Завод, який зараховують до фінансово-промислової групи “Інтерпайп”, обвинуватив асоціацію в лобіюванні інтересів групи, що контролює інших виробників цієї продукції в Україні, — Запорізький і Стахановський (Луганська область) феросплавні заводи, а також видобувальників сировини —Марганецький та Орджонікідзевський гірничо-збагачувальні комбінати. Тоді, висвітлював події журнал “Профіль”, вельмишановне керівництво НЗФ заявляло, що асоціація зосередилася на підтримці підприємств однієї фінансово-промислової групи. Нікопольський завод, як пише це видання, також обвинуватив цю групу у прагненні “встановити вертикально інтегровану гіпермонополію у феросплавній галузі”.
Конфлікт між НЗФ і гірничо-збагачувальними комбінатами розпочався понад два роки тому. Тоді завод перейшов в управління “Інтерпайпу”. Із січня 2003 року НЗФ перейшов на імпортну сировину, припинивши закупівлю руди на українських комбінатах. Постачання руди з Орджонікідзевського ГЗК на завод відновилося тільки у березні 2004-го, але з листопада було знову зупинено. Наприкінці минулого року сторони обмінялися взаємними обвинуваченнями у відмові від співробітництва. І час від часу полеміка поновлюється.
Фахівці аж ніяк не впевнені, що справжньою причиною конфлікту між двома промисловими групами є ціна сировини. Після приходу до влади уряду Юлії Тимошенко справа може набути нового повороту. У середині січня Петро Порошенко, один із соратників нового Президента Віктора Ющенка, “Профілю” заявив, що нова влада має намір опротестувати приватизацію приблизно десяти великих підприємств, зокрема у феросплавній галузі. А НЗФ було продано за таких обставин, які і критикує новий уряд. У травні 2003 року, повідомляли українські інформагентства, державних 25 відсотків акцій НЗФ, а також право викупу ще 25 відсотків + 1 акція було продано Фондом держмайна за 205 млн. грн. консорціуму “Придніпров’я”, який контролює група “Інтерпайп”. Цікаво, що “ПриватБанк”, який пропонував за акції НЗФ 101 млн. доларів, не допустили до участі в конкурсі.
Історія продажу Нікопольського феросплавного —взагалі окрема тема. Умови конкурсу, впевнені експерти, були явно виписані під конкретного покупця. Вдумайтеся — претендент повинен був протягом трьох років керувати виробництвом електроферосплавів обсягом не менш як 350 тис. тонн на рік, працювати з прибутком, нарощувати обсяги виробництва і два роки поспіль нараховувати дивіденди. Таким умовам в Україні, як нам відомо, відповідав лише банк “Кредит-Дніпро”, який де-юре управляв заводом. Не випадково із шести заявлених учасників конкурсу, п’ять (у тому числі ВАТ “Стахановський завод феросплавів”, згадуваний вже КБ “ПриватБанк”, ТОВ “Промінмед”, ВАТ “Запорізький завод феросплавів” і ВАТ “Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат”) були просто відсіяні ФДМУ. А два пакети, що становили загалом 50 відсотків + 1 акція дісталися консорціуму “Придніпров’я” — “родичу” “Кредит-Дніпра”.
До мільйонів, недоотриманих від приватизації, додалися цілий регіон безробітних гірників і терикони нереалізованої марганцевої руди. Річ у тім, що НЗФ почав не просто імпортувати сировину з далекого зарубіжжя, а реанімував майже забуту схему толінга, суть якої полягає в тому, що спочатку офшорна компанія (“Steelex”) закуповує руду в Австралії, Бразилії, Гані чи Габоні, потім віддає її на переробку в Нікополь за давальницькою схемою, а затим вивозить звідти готові феросплави для реалізації поза Україною. Заводу дістається невелика сума грошей за виплавлену тонну, з якої перераховують скромні крихти до бюджету. Інше осідає на закордонних рахунках офшору. Про цю схему багато розмірковували аналітики не лише нашої країни, а й зарубіжжя. Дотепер, до речі, ці схеми залишилися в основному на нафтопереробці (своєї сировини немає). Приклад переведення галузі, забезпеченої років на 200 своїми ресурсами, на імпортну сировину в голову не вкладався. Уявити таке неможливо в жодній країні світу, навіть у найбільш забитих і темних країнах. До речі, хоча б що казали про “Криворіжсталь”, уявити, що вона перейде лише на імпортну руду, складно.
Хоча, звичайно, імпорт має і маленькі достоїнства. Ось Нікопольський завод феросплавів, який і раніше не міг похвалитися особливою прозорістю, перетворився на класичний “чорний ящик”. Так, фінансовий результат НЗФ “від звичайної діяльності до оподаткування”, за даними ІА “Експресінформ”, становив 91,9 млн. грн. (17,3 млн. дол.). Тобто приблизно 17 доларів на тонну, чи 2 відсотки від її ринкової ціни. Є ще запитання?
Раніше, як бачимо, були, але вирішити їх хазяїну НЗФ, ще недавно, як пише “Газета по-киевски” (20 травня ц. р.), “президентському зятю вдавалося досить просто. З нинішньою владою такі переговори навряд чи можливі. Та й чи потрібні вони країні? Сьогодні хазяї усе ще намагаються впливати на ситуацію: організовують то пікети, то збори на захист винятково власних інтересів. Інтереси олігарха захищає і Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, кілька членів якої входять до складу спецкомісії, що розслідує приватизацію НЗФ. Анатолій Балюк і член ДКЦПФР Ніколаєнко не визнають законними підписані комісією документи про емісію. Ситуацію, яка влаштовувала б і міноритаріїв, і, що найважливіше, країну, ні “захисники”, ні олігарх також не визнають. 50 відсотків + 1 одна акція, які держава хоче залишити за собою, для них — у сфері стратегічного інтересу. Утім, уряду час думати про народ”.