Трохи дивний вигляд мають нинішні спроби ощасливити народ.
Чудові обіцянки за два—три місяці так поліпшити життя, що кожний відчує це неодмінно, скидаються швидше на димову завісу.
Ну, візьмімо хоча б ревальвацію. В одній телепрограмі досить відомого банкіра спитали: чи правда, що про різке подорожчання вітчизняної грошової одиниці за пару-трійку днів знало кілька банків? Розумний фінансист єхидно заусміхався, але до пуття нічого не сказав.
Довкола цього скаженого фінансового кульбіту суперечки розпалилися не на жарт: скільки втратив отой самий плебс, якого за два—три місяці обіцяли ощасливити? Подейкували про кілька мільярдів доларів. Здається мені, набагато цікавіше довідатися, куди ця тьма-тьмуща грошей перемістилася. Адже коли в одному місці не стало, то в другому з’явилося. То, може, і недаремно так загадково усміхався той розумний банкір?
Уявімо собі, що знаючі люди мали доступ до солідних запасів конвертованої валюти і за день—два до галопу вітчизняної грошви продали цю саму валюту дуже дорого, а потім її ж, рідну (можна навіть з банку в банк не перекладати), та купили дуже дешево? Метикуєте, на що я натякаю? А ви кажете втрачено!
Чи взяти хоч би й битву за врожай. Я маю на увазі бажання забезпечити сільського трудівника пальним за низькими цінами. Правда ж, приємно усвідомлювати, що про тебе хтось думає? Лягаєш спати з головним болем про літри і гектари, а просинаєшся — ось воно, щастя: бери це пальне хоч залийся і майже задарма! Але ранок виявився, як на похмілля.
Постає запитання: вони, благодійники наші, зовсім нічого не знають чи прикидаються? Здається мені, і знають, і прикидаються. Прикидаються, що піклуються про нас. Насправді знають, як відшкодувати свої фінансові втрати, яких вони зазнали на політичній арені.
Як ви гадаєте, чого так хапали за горло цих самих нафтотрейдерів та інших нехороших діляг? Ну, поворушіть звивинами. Дійшло? Правильно.
Знову ж за теорією: якщо когось стало менше, то когось стало більше.
Іншими словами, якщо нехороші нафтотрейдери не бажають добровільно потіснитися на ринку, їх або силою змусять, або взагалі викинуть. Результати цієї турботи про наше благополуччя, звичайно, є. Черги на заправках, купа нервів безповоротно втрачених. Та зате ми вже бачимо світло в кінці тунелю й за тиждень-другий згодні будемо купувати не тільки по 3,20, а й по 4,20. І вже їде, пливе, летить до нас новими шляхами енергоносій нескінченним потоком. Цікаво, а хто осідлав цей потік, хто, так би мовити, спрямовує його, регулює, при цьому дбаючи про народ і не забуваючи себе, коханих?
Чесно кажучи, неважко здогадатися, але нецікаво.
Усе це ми вже проходили. Сподіваюсь, не забули, як із карбованцем усіх накрили. Дехто, особливо наполегливий, ще й досі свої заощадження намагається повернути. Та й черги за бензином зовсім недавно були.
Прикро інше: що нас мають за дурників, а ми це дозволяємо.
