Донедавна Кременчук — друге значне місто на Полтавщині — певною мірою був обділений вищими навчальними закладами. Тут працював лише філіал Київського політехнічного інституту, а про гуманітарну освіту годі було й мріяти. Тому можна зрозуміти радість абітурієнтів та їхніх батьків, коли в місті відкрили новий вуз — Сучасний гуманітарно-економічний інститут. Та, як кажуть, недовго музика лунала... Державна акредитаційна комісія його ліцензію нещодавно анулювала.
Куди ж подітися бідному студенту? Після закриття вузу 169 юнакам та дівчатам було запропоновано перевестися до філіалу Київського університету «Україна», місцеве представництво якого у Кременчуці очолив колишній ректор СГЕІ Анатолій Самодрін. Проте не всі змогли скористатися цією пропозицією, оскільки, скажімо, спеціальності «Вчитель молодших класів зі знанням іноземної мови» в переліку ліцензованих цей вуз не має. Отож деякий час група студентів перебувала між небом і землею, аж доки не було досягнуто домовленості про продовження їхнього навчання у... Глухівському педінституті.
Однак не всі проблеми, які виникли у зв’язку з ліквідацією гуманітарно-економічного інституту можна вважати розв’язаними. Так, заступник міського голови з гуманітарних питань Ганна Пугасєй вважає, що нині приміщення університету «Україна» також не задовольняє наявну кількість студентів цього вузу. Тому з огляду на це міська влада, стурбована ситуацією у приватних закладах освіти, ініціювала їх перевірку.
***
Сергій ЮРКОВСЬКИЙ, юрист:
— Звісно, закриття вузу — це справжня трагедія для тих, хто пов’язував свої надії з тим чи іншим навчальним закладом. Я не можу зараз говорити щось конкретно про цей факт, адже треба мати на руках відповідні контракти, щоб знати, хто і на яких умовах вступав, чи було передбачено форс-мажорні обставини тощо. Однак з власної практики добре знаю, що на цьому грунті виникає чимало непорозумінь. Тому порадив би випускникам і їхнім батькам уже зараз серйозно зайнятися вибором навчального закладу. Особливо в умовах, коли цей вибір значно обмежений, скажемо так, територіально, адже не всі батьки мають змогу послати своє чадо до столиці чи навіть обласного центру.
На мою думку, перевагу все-таки слід віддавати державним навчальним закладам, за якими є відповідні гарантії, а не новоспеченим вузам, де часто-густо немає ні відповідних умов, ні належного рівня викладання. Втім, що стосується філіалів, то тут і з державними вузами не все гаразд. «Клонуючи» філіали, навіть столичні вищі навчальні заклади не завжди можуть забезпечити в глибинці такий самий рівень навчання, як у Києві, адже місцевих фахівців відповідного профілю на місцях як правило не вистачає, а зі столиці не наїздишся. І знову-таки умови прийому... У моїй практиці був випадок, коли їх до кінця не роз’яснили батькам студента, а в результаті з’ясувалося, що філіал дає лише «базову освіту», а для того, щоб одержати «нормальний» диплом, треба після четвертого, здається, курсу їхати до Харкова. Звісно, не кожна сім’я таке «потягне».
А якщо вже й вибрали приватний вуз, то принаймні поцікавтеся: скільки часу він діє, чи був хоч один випуск, як працевлаштувалися колишні студенти... Не завадило б і поговорити з кимось із них...
Освіта — це нині надто дороге задоволення, щоб брати «кота в мішку».
Микола ПАЩЕНКО, спорторганізатор:
— Організовуючи спортивно-масові заходи, я звернув увагу на те, що у тих чи інших змаганнях дуже рідко беруть участь представники приватних навчальних закладів. Пізніше вдалося з’ясувати, що там здебільшого просто нікому займатися, як сказали б у школі, «позакласною роботою» (і спортивною в тому числі). Адже більшість викладачів — це зазвичай сумісники: відчитав свої години, а далі хоч трава не рости... Такий підхід теж певною мірою обмежує права студентів. Бо що то за студентське життя без КВК, без художньої самодіяльності, без гуртків і спортивних секцій?..
Олена КУЗІНА, лікар:
— Моя подруга зі шкільної парти мріяла про вищу освіту, однак сім’я жила бідно, тому вона змушена була після восьми класів вступити до технікуму. Потім вийшла заміж, з’явилася дитина... Торік вирішила навчатися заочно в інституті, філіал якого саме відкрився в обласному центрі. Невдовзі її оптимізм змінився розчаруванням. Це трапилося після того, як Надя поїхала на першу сесію. Виявилося, що філіал розміщується на складі, умови, можна сказати, спартанські: навіть стільців часом бракувало... Я вже не кажу про бібліотеку! А саме навчання на рівні «виїзних професорів», кожен з яких начитує лекції з кількох предметів, швиденько приймає заліки і їде додому — шукай його... Так навчатися — все одно, що заочно... їсти борщ! Тому свою племінницю я відмовила від вступу до цього «філіалу», але, судячи з потужної реклами в місцевій пресі, його керівники рук не опускають.
Отже, хочеш учитися — сім разів відміряй: де і як?
