Системний інноваційний розвиток регіону (тези до обговорення)

Інноваційна діяльність — благо для технологічного розвитку. Прикладів достатньо. Недоліків ще більше. Основні: непов’язані для регіонів проекти, відсутність дружнього кваліфікованого супроводження виконавців і сталих кооперативних зв’язків тощо.

Найбільший недолік — непогодженість проектів із соціально-економічними проблемами регіону. Адже кожне поселення повинно мати самодостатню інфраструктуру життєзабезпечення на рівні початкової автономності — основи безпеки держави. Без цього поселення — депресивні, з букетом проблем. Що стосується пріоритетного напряму розвитку, то найважливіший — “Споживчий кошик товарів та послуг”.

Початкова і кінцева мета суспільства — постійно прогресуюче наповнення “кошика” кожній сім’ї, збалансування його ціни з купівельними і фізичними можливостями кожного. Умовно уявимо цей кошик у вигляді трьох з “персональною відповідальністю” за їх наповненням державою, місцевою владою та ініціативою самого населення.

В Україні реальне наповнення кошиків — відсотки від необхідного. Фактичне наповнення — ініціатива громадян бідної держави. Але їх неорганізована ініціатива працює на головне — фізичне виживання.

Третій кошик наповнюється зусиллями мільйонів примітивних підсобних і “дачних” господарств, мільйонами продавців найгіршого в світі східного та іншого “краму”. Небачені накладні витрати і монополізм (енергетика, транспорт, торгові місця), примітивні технології, низькі врожаї, рекет тощо — призводять до непомірних цін, вимивання коштів та їх осідання в тіньовому секторі та в інших країнах.

В Україні до проблеми “кошика” ставляться дивовижно: забезпечити фізичне виживання самих бідних за правилом: “щоб не вимерли”. А в Німеччині в 1953 році вміст кошика — 450 найменувань, в 1980 — уже 1.500. Цим займалися фундаментально і це було критерієм дієздатності влади. В результаті зникли бідні, а пенсіонери стали заможними, що теж є мотивацією чесної праці народу і чиновників.

Проблему наповнення “кошика” необхідно вирішувати на рівні територіальних громад. Саме там основні: об’єкт турботи, ресурси, потенційні можливості, конкретність.

На мал. 2 показано сторони, реальні відношення між якими не вирішують проблеми життя. Це веде до тіньових механізмів індивідуального і корпоративного наповнення “кошиків” від жалюгідного до безмірно гіпертрофованого. І перше, і друге паралізує націю.

Якщо за одну з головних цілей влади і народу взяти поповнення “кошика”, то механізм відношень між сторонами процесу і навколишнім середовищем теж інший. Принципово новою буде інноваційна діяльність. Все стане прозорим і дієвим.

Основою інноваційного розвитку є тільки зрозумілі та прозорі цілі, що залучать закордонні і вітчизняні кошти. Особливо — народні заощадження і творчі сили в скоординованому саморозвитку громад. Економічна і технологічна ініціативи народу — найважливіша складова прогресу. Але вона може стати марною за відсутності цільових поетапних програм розвитку регіону. Тому на всіх рівнях плануються дії. На жаль, планування незбалансоване, доручається випадковим особам. Тому воно не має кінцевого змісту.

Адаптація — це структурне і параметричне (функціональне) пристосування об’єкта до існуючих умов досягнення поставлених цілей. Для адаптації використовують теоретичні и технологічні досягнення.

На жаль, технології управління профановані. Лише 40 років тому в економіку ввійшло поняття “зворотного зв’язку”, величнішого придбання живої природи. Лише нещодавно почали використовувати методи математичної оптимізації, хоча немає нічого практичнішого, ніж добра теорія. Саме в Україні науково-практичні проблеми управління успішно розроблялись і впроваджувались. Необхідно повернутись до них знову.

Узагальнену структурну схему адаптації складного об’єкта (в тому числі й регіону) до умов і цілей наведено.

Пояснення:

— пристосувати об’єкт можна еволюційно чи швидкою зміною внутрішньої структури і параметрів елементів. Це важка процедура управління та самоуправління;

— система моніторінгу вхідних, внутрішніх і вихідних функцій, матеріальних потоків — джерело прийняття рішень. Вона здійснюється системними аналітиками, які в умовах неповної та дезінформації створюють достовірну інформацію. Такі аналітики — золотий фонд апарату управління;

— система виконавчих засобів формулює, звіряє і направляє рекомендації і рішення, оголошує мотивації досягнення цілей;

— система вирішення структурних і параметричних змін — це дії на рівні “гібридного інтелекту”;

— зовнішній інформаційний простір потребує обміну інформацією. Порівнюючи свої та зовнішні знання і можливості, забезпечуємо оптимальну траєкторію розвитку.

У наш час планування — зовні доступна сфера діяльності будь-кого, хто творить адитивну суміш (купу пропозицій) бажань і штампів. Тому програми і плани не реалізуються. До цього звикли і дивляться, як на передвиборні дурилки.

Для планування є потреба в довгостроковій меті і початковому векторі руху, що в координатах можливих і збалансованих дій.

В адаптивній системі (мал. 3) найважливіша проблема — це створення інтелектуальної системи вирішення завдань структурної і функціональної адаптації об’єкта до умов і проблем. Вона — сукупність управлінців, можливості яких підсилені інформаційно-обчислювальними засобами. За своєю суттю — це гібридний обчислювальний комплекс з безмірними можливостями. Основа його дієздатності: функціонально повний склад “елементів”, відповідність внутрішніх і зовнішніх зв’язків елементів вимогам інтелектуальних систем.

Апарат управління можна скомплектувати з будь-яких індивідуумів. Проблема в створенні системи їх надійного використання. Але синхронізуючий, керуючий, контролюючий елемент такого “інтелекту” (керівник) повинен бути з великими: талантом, знаннями, здоров’ям, витримкою тощо. Особливо, коли індивідууми в нього — без досвіду, моралі, фундаментальних знань. Є проблема безперервної підготовки (насичення інформацією, мотивацією, створенням функціональних зв’язків) кадрів. Ця підготовка в складі команд і відповідає вимогам коучінгу (дружнього консультування).

В Україні один із перших поняття неявних проблеми управління ввів В. Терещенко, як “системний аналітик” (СА) організації. СА — це особлива сфера підготовки і діяльності. Він “нарощує” аналітичні та моніторингові можливості керівника і має перевагу: не займається рутинною функціональною діяльністю.

Ніяка комп’ютеризація (особливо та, яку впроваджують чудернацькі штатні служби) не замінить синхронізовану працю команд. Перехід до використання серйозної електронної підтримки необхідно починати після алгоритмізації (формалізації) рутинної праці. Тоді є продукти в полі руху до цілі, відповідальність і мотивація до самовдосконалення.

Є багато незрозумілого і дивного в галузі створення національних програм. Упевнені, що наведений нижче спрощений алгоритм діяльності є початковим для використання.

В останні роки стало шиком ігнорувати наукові технології керівництва. Тут є щонайменше дві причини: а) за бравадою — слабкість, що виходить народу боком; б) є можливість притаїти тіньові дії. Це підриває безпеку держави. Це знижує планку науці, освіті, моралі. Перемагає хитрість.

Є необхідність і можливість покінчити з цим назавжди. Ми — Україна.