Василь Ватаманюк: треба прислухатися до наших дітей, котрі народилися вільними

Я знаю небагатьох людей, котрі так люблять свою справу. Вже не дивуюсь, застаючи цього сивочолого чоловіка у цехах піднятого ним з руїн цегельного заводу, котрий нині постачає якісний будівельний матеріал майже у всі регіони України та за кордон. Він завжди поміж людей, з якими робить спільну справу: чи коли монтує нову сучасну лінію, чи коли по-хлопчачому у падінні бере подачі, котрі не беруться, на волейбольному майданчику. До речі, у найкращому в Західному регіоні спортивному залі, збудованому на території заводу. Василь Ватаманюк у всьому максималіст: якщо волейбол — то заводська команда має бути у вищій лізі, якщо цегла — то на експорт, якщо власні помідори — то на Новий рік. Завжди у пошанівку ветерани підприємства та учасники бойових дій, до кожного свята цим шанованим людям вручають конверти. По 200 гривень від підприємства отримують і всі пенсіонери ВАТ «Чернівецький цегельний завод». До речі, для всіх харчування у заводській їдальні безплатне. Знаючи газдовитість Василя Ананійовича, на минулих виборах люди пропонували йому балотуватися на міського голову, але людина старих принципів, Ватаманюк відмовився йти на «живе місце». Зате до облради його обрали, як кажуть, «в одні ворота». Його кредо — центрист. Це місце у політичному спектрі продиктоване житейською мудрістю. У нашому випадку нічого не попишеш, так воно і є.

— Я б не поспішав роздавати   авансів, але переконаний в одному: влада, котра прийшла, має підтримку переважної більшості українців, вона намагається працювати на Україну, на її імідж у світі. Коли працюєш, робиш помилки, і вони — неминучі. Пересічному громадянинові наразі потрібно знайти своє місце у новій Україні, котра важко розбудовується. Мені імпонує гонор та повага Президента України Ющенка до нас. Як бачимо, це належно оцінюють у світі. Завдяки Ющенкові репутація України зробила прорив у західній системі світових цінностей. Про нас заговорили як про рівноправних партнерів, як про країну, без якої Європа є недовершеною, без якої система безпеки у регіоні ніколи не буде цілковитою. Це політичний успіх нової влади, за яким обов’язково підуть інвестиції, буде створено сприятливий клімат для економічної співпраці. Юлії Тимошенко, нашій прем’єрці, важче. Вона прагне реформувати чинну економічну систему, не зупиняючи механізму. Причому за умов протистояння ревнивих союзників по помаранчевій революції, за жорсткої протидії різного штибу лобі, котрі звикли отримувати надприбутки, експлуатуючи економічні зони, щедро роздаровані своїм фаворитам колишньою владою. Зараз ми є свідками, як важко, кров’ю і потом проходять через парламент зміни до закону про митні тарифи. Законодавча битва є настільки серйозною, що їй навіть передував превентивний удар по Юлії Тимошенко. У пресі, особливо російській, активно мусувалися чутки про її конфлікт з Віктором Ющенком і можливу відставку. Ті, хто прагне й надалі безроздільно правити на українському ринку, доклали максимум зусиль для формування потужних парламентських кланів проти налаштованого на реформи уряду. Неважко передбачити, що це не остання спроба поставити прем’єр-міністра у кут. Дамокловим мечем над Юлією Тимошенко нависають непопулярні кроки, через які хай на короткий час, але зростають ціни на комунальні послуги, електрику, пальне, транспорт, продукти. Дуже часто на шкоду економічним інтересам.

У цьому сенсі я б хотів звернутися до своїх колег-виробничників, дехто з яких вважає, що краще за таких умов прийняти позу страуса, закопавши голову в пісок, і перечекати хоча б до наступних парламентських виборів. Нагадаю, що так уже робилося на початку 90-х, дехто теж очікував, що зручна для керівників підприємств комуністичної доби влада ось-ось повернеться. Через що були доведені до розрухи підприємства, які ще зараз могли успішно працювати. Більшість з них потім була приватизована за безцінь. Згадаймо, як важко було згодом ставати на ноги. Тож давайте не повторювати колишніх помилок. Треба підтримати молоду владу, яка так важко, ламаючи кригу образ та амбіцій, скептицизм та недовіру, втілює свою європейську економічну модель.

— Не думаю. Ми більше схильні зважувати всі «за» і «проти» і робити те, що йде на користь нашим підприємствам і державі. Я ніколи не підтримаю тих, хто, як зашорений кінь, бачить тільки Захід або тільки Схід. Українці через своє геополітичне положення і природну розважливість повинні користати з усіх сусідів, для яких співпраця з нами або є вигідною, або є неминучою. Мене давно вже не інтригують розмови про дружбу та інтернаціоналізм, я виходжу із практицизму і довіряю тільки взаємовигідним проектам. До речі, на розчарування деяких західноукраїнських максималістів, Президент докладає чималих зусиль для створення чесного взаємоприйнятного економічного поля з Росією. Хоча та через імперські рудименти вибудовує економічні вектори у жорсткій залежності від зовнішньополітичного курсу. Вже ясно, що стосовно України такі застарілі підходи є недалекоглядними й нераціональними.

— Але Росія продовжує мати значний вплив на схід України, котрий ніяк не може позбутися моралі сателіта.

— Я не вважаю, що політичний вплив Росії настільки серйозний навіть на сході України, тим більше що про якусь реальну економічну залежність не йдеться. Навіть підприємства з часткою російського майна працюють і працюватимуть в українському законодавчому полі, підкоряючись українській політичній моделі. Отож говорити про існування якоїсь прірви між сходом і заходом України не варто. Є ряд гострих кутів, і то більше економічного, ніж політичного плану. Зі зростанням української економіки, з впровадженням чесної соціальної внутрішньої політики держави ці розбіжності стиратимуться. Як нація український народ уже відбувся і не тільки на помаранчевому Майдані, а й на біло-голубих площах Донецька, Дніпропетровська і Харкова. З цією нацією вже будуть змушені рахуватися і правителі в Україні, і в сусідніх державах.

— Я за будь-яких умов негативно ставлюся до політичних переслідувань. Мені не 30, і навіть не 40 років, на пам’яті подібні кампанії минулого режиму. Біда у тому, що дехто з колишніх комсомольських активістів, посівши нині посади у новій владі, ніяк не може позбутися задавнених стереотипів. Напевно, вони добре студіювали історію Великої Жовтневої революції та нечуваних політичних репресій, котрі за нею прийшли у тодішній Росії. На щастя, наш народ тепер освічений і наділений почуттям гідності, отож перенесення колишніх методів на сучасний чорнозем виглядає не більше, аніж фарсом. Думаю, нічого іншого, як «підставляння» Президента у його зусиллях на консолідацію суспільства, такі речі не дають. Окрім того, вони вручають неоціненні козирі в руки опозиції. Якщо, кажучи про переслідування опозиціонерів, ви маєте на увазі конкретно історію з Колесниковим, то я скажу так: якщо слідство має беззаперечні докази кримінальної діяльності голови Донецької облради, то це одне. А якщо так намагаються налякати або дискредитувати політичних опонентів — це інше. Якась дивна поспішність, з якою Колесникова позбавляли свободи, він що, небезпечний для суспільства злочинець? Така само історія і з Олегом Блохіним. Сумісників у Верховній Раді було і є хоч греблю гати, а каменем спотикання комусь треба було зробити успішного тренера національної збірної у найнапруженіший турнірний період... Добре, що вистачило здорового глузду київським суддям дозволити функціонувати наметовому містечку у Маріїнському сквері, а то було б якось незручно: помаранчеві намети стояли просто на проїжджій частині, і всі з цим мирилися, та достатньо було завершити революцію, як намети іншого кольору вже почали дратувати.

— Опозиція в Україні повинна бути. Це як профспілка у кращому розумінні цього слова, покликана контролювати всі дії влади. Це запорука політичного балансу і гарантія демократії у країні. Опозиція повинна бути сильною, чесною, а найголовніше, українською. Лише ми маємо право з’ясовувати між собою, хто правий, а хто ні. Кажучи «ми», маю на увазі, звичайно, весь народ. Саме опозиція повинна забезпечувати чіткий збалансований розподіл ролей у трикутнику Президент — Прем’єр — Парламент, стримувати тих, хто, отримавши безмежну владу, ладен скотитися до авторитаризму. Сигнали уже лунають, а реальної невдаваної опозиції ще немає. Це тривожить. Я хотів би бачити у державі цивілізовану конструктивну опозицію, з якою Президент не тільки рахувався б, а яку поважав би, з якою б радився.

— Буковинцям поталанило, головою облдержадміністрації призначено порядного чоловіка Миколу Ткача. Що стосується інших членів команди: люди нові. Потенціал їхній не визначено. Я, як і всі, поки що придивляюся до них. Звичайно, маю свої міркування щодо кадрових призначень, як голова комісії обласної ради, але думаю, що й це ми переживемо. Якщо голова облдержадміністрації має бути фігурою сталою, без права програвати, як король на шахівниці, то цими ферзями і слонами можна жертвувати без особливих стратегічних втрат. Рано чи пізно оптимальна команда буде сформована, в ідеалі — щоб у цьому їй допомогла місцева опозиція будь-якого політичного спектру. Але для цього треба хоча б вміти слухати.

— Усім українцям я хотів би побажати єднання, почуття ліктя — не просто старомодна фраза. Бажаю впевненості у завтрашньому дні. Також хотів би привітати з Великоднем, який скоро знову консолідує наш народ у храмах. Ми вже маємо чимало — бачимо світло в кінці тунелю. А що стосується влади, то кожна влада — від Бога, і нинішня, і прийдешня. До того ж ще раз хочу наголосити: настав час прислухатися до наших дітей, котрі народилися вільними у своїй державі.