Недавно адміністрація Сінного ринку вирішила припинити торгівлю в критій частині будівлі. Відтепер торговельно-промислові намети розміщені на площі перед ринком. Майже 40 продавців забезпечують населення Шевченківського району продуктами першої потреби: молоком, м’ясом, хлібом, овочами... Раритетні та старовинні товари, якими здавна славилася «Сінка», тепер можна придбати на ринку «Жуляни» чи на Мінському.
— Вісімнадцятого березня ми отримали архітектурно-планувальне завдання, — розповідає директор Сінного Олександр Єрмоленко, — і тепер готуємося до реконструкції. Зносити споруду для будівлі нового торговельного комплексу нам не дозволила Київрада. Дозволити людям працювати у небезпечному для їхнього життя аварійному будинку ми не можемо. Тож поки що робимо ремонт. Але не виключено, що свої права, порушені міською владою, відстоюватимемо до кінця.
Як повідомив нам депутат Київради Ігор Дзвоник, 24 лютого мало розпочатися засідання щодо вирішення земельних питань. Але міський голова О. Омельченко несподівано для всіх звернувся до депутатів з іншою пропозицією: внести зміни до рішення Ради від 21 жовтня 2004 року «Про передачу ТОВ фірмі «Ферро» та ТОВ «Сінний ринок» земельної ділянки для будівництва, експлуатації, обслуговування <...> та знесення існуючих будівель на вул. Воровського, 17».
— Кияни чудово знають, що Олександр Омельченко після трагедії у «Трансваалі» власноруч підписав це рішення, визнаючи необхідність знесення ринку, який перебуває в аварійному стані й небезпечний для життя і підприємців, і споживачів, — каже Ігор Дзвоник, — тепер київський міський голова вирішив замінити слова «для знесення будівель» словами «із забезпеченням подальшого функціонування ринку з продажу продовольчих товарів та збереженням робочих місць»! З огляду на те, що ТОВ «Сінний ринок» є приватною організацією, питання зміни попереднього — розумного і аргументованого — рішення залишилося для депутатів Київради дещо незрозумілим, і рішення ухвалене не було. Незважаючи на регламент, який виключає можливість подальшого обговорення питання того ж дня у такій ситуації, пан Омельченко вдруге наполіг на голосуванні. Результат — такий само. Так було ЧОТИРИ рази, поки міський голова не сказав, що «будемо тут сидіти, поки не проголосуємо «за»! Адже рішення з цього питання вже готове, він, мовляв, не встиг його підписати через юридичні нюанси». Коли я намагався з’ясувати, що відбувається, і нагадати колегам, що обговорюється питання приватного(!) підприємства, Київський міський голова навіть не дав мені слова, пояснивши, що «треба діяти не як людині, а як депутатові!». В результаті з п’ятої спроби рішення було прийнято. «За» проголосували 47 депутатів... з 33-х присутніх на той момент у сесійній залі!
Фінал «чорного дня міського самоуправління», як охрестили 24 лютого журналісти, був передбачуваним.
— Ще за три дні до того нам, учасникам попереднього засідання, факсом надіслали протокол рішення, якого під час обговорення і близько не було, — стверджує Олександр Єрмоленко. — Адміністрація ринку, підприємці та міська влада зібралися, поговорили і розійшлися — жодних рішень ми не підписували, термінів виконання не оговорювали. Нас просто поставили перед фактом. Протокол — до речі, без порядкового номера та дати — має тільки дві візи: заступника Київського голови Ялового та начальника відділу ринків Головного управління побутового обслуговування та ринків міста Києва Людмили Венедиктової. Виявляється, цього «достатньо». Цікаво, що виконавцями в ньому зазначені власники ТОВ «Сінний», а також Микола Харитончук та Василь Щербенко. Яке відношення голова Шевченківської райради та начальник Головного управління побутового обслуговування м. Києва мають до Сінного і чому саме їх призначили виконавцями рішення Київради, я не знаю!
І ще один момент:
— Після п’ятого, задовільного для президії, голосування я подав офіційний запит для надання мені п’яти протоколів поіменного голосування і отримав... тільки чотири, — розповідає Ігор Дзвоник, — у них помітка «за» стоїть біля деяких прізвищ депутатів, які були відсутніми на засіданні! Щодо п’ятого протоколу, то мені пояснили, що його надати неможливо: комп’ютер заблоковано.
Чому машина «зажувала» результати останнього голосування і як у такому разі можна було прийняти остаточне рішення — питання риторичні.