Інтерв’ю з Надзвичайним і Повноважним Послом України в Німеччині Сергієм ФАРЕНИКОМ
— Які заходи здійснює Посольство України в Німеччині у зв’язку з 60-річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні?
— Ми подбали, щоб на могилах полеглих на війні радянських людей були квіти. Наші співробітники побували в концтаборах Заксенхаузен, Бухенвальд, Равенсбрюк, Ліхтерфельде, Цайтхан, Флоссенбург, Дахау, Зандбостель та інших, де вшанували всіх, кого нацисти перетворили тут на рабів. За ініціативою посольства від імені уряду України в Заксенхаузені встановлено пам’ятну дошку на честь українських в’язнів, котрі померли тут від фашистських тортур.
Співробітники посольства побували також на місці зустрічі радянських і американських вояків на Ельбі (Торгау). Разом із представниками німецької Спілки з догляду за військовими похованнями поклали вінки до пам’ятника загиблим воякам у місті Баруті та на кладовищі в місті Хальбе. Восьмого травня разом із колишніми остарбайтерами, в тому числі й українськими, вклонимося подвигу радянських воїнів, котрим встановлено пам’ятник у передмісті Берліна, покладемо вінки до меморіалу у Трепов-парку.
У Німеччині полеглі радянські вояки знайшли останній спочинок на 3598 військових цвинтарях. Там поховані також громадяни, вигнані на примусові роботи до рейху. У східних землях Німеччини розташовано 559 поховань, де покояться понад 400 тис. радянських вояків, 17230 радянських вояків, які загинули або померли під час перебування на території Німеччини у складі групи радянських військ. На цих місцях споруджено 119 меморіалів, пам’ятників і пам’ятних знаків. У західних землях зосереджені поховання радянських вояків, котрі загинули в концтаборах. Усього тут на 2748 цвинтарях поховано близько 350 тис. осіб.
— Чи відомо, яка кількість українців загинула в Німеччині, і як здійснюється догляд за їхніми могилами?
— На жаль, кількість їх невідома. Але робота в цьому напрямі здійснюється у рамках Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій: уряди обох країн зобов’язалися доглядати за похованнями. Домовленості реалізовує Німецька народна спілка з догляду за військовими похованнями. Крім неї, на території ФРН похованнями опікуються місцеві органи влади та різноманітні громадські організації.
— Ми знаємо, що була війна на полі бою, а була ще й інша: примусова праця, рабство, в яке нацисти загнали радянських людей, у тому числі понад два мільйони українців. Чи компенсована вже бодай морально їхня праця на Третій рейх?
— Нині реалізується програма виплат жертвам примусової і рабської праці. У листопаді 2003 року завершено перший етап відшкодувань: 470 тисяч колишніх українських остарбайтерів одержали понад 540 млн. євро. Нині здійснюється другий етап виплат, значна частка грошей уже надійшла отримувачам. Крім того, за рахунок коштів Німеччини в лікувальних закладах ФРН виконуються ортопедичні операції колишнім українським жертвам нацистських переслідувань.
У ФРН мешкає велика кількість громадян України, котрі мають статус ветеранів Великої Вітчизняної війни. Ми намагаємося приділяти максимум уваги їхнім зверненням. Люди, які захищали Вітчизну, завжди бажані гості в посольстві та генеральних консульствах України.
— Чи зачепила війна членів вашої родини? Якщо так, то які почуття викликало ваше призначення на посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Німеччині?
— Для мене Велика Вітчизняна війна — поняття дуже особистісне. Війна зачепила всю мою родину. 1979 року помер мій дід по лінії батька, який воював на Кавказі, він мав кілька поранень. Сім’я мого батька під час війни була в евакуації в Казахстані. А мій дід по лінії матері був командиром партизанського загону імені Щорса, що діяв у Київській області. 1944 року після тяжкого поранення він помер у шпиталі. Одна моя бабуся була підпільницею, 1943 року її розстріляли фашисти...
Щодо особистих вражень і особистих переживань, то скажу, що, на жаль чи, скорше, на щастя, історії не притаманна обумовленість. Наше сьогодення — це результат праці, страждань, досягнень, втрат попередніх поколінь. Але наш обов’язок — пам’ятати про це, адже, як сказав відомий філософ, хто не пам’ятає минулого, той приречений повторити його знову...
Інтерв’ю взяла Валентина ПИСАНСЬКА.