Світ має знати істину

Масова різанина, організована і скоєна турецьким урядом 1915 року, стала першим в історії широкомасштабним злочином геноциду. Страшним по суті, безприкладним за своїми масштабами, який суперечить усім нормам моралі і права. Цей злочин було скоєно з політичною метою ліквідації древнього вірменського народу в Османській імперії, котрий заважав реалізації пантюркістської програми територіальної експансії — об’єднання під владою Турецької держави Східного, Північного і Південного Кавказу, Середньої Азії, Північного Ірану та інших територій. Ідеологія геноциду була заснована на расистській теорії «вищості» турків над іншими націями — вірменами, греками, росіянами, поляками, українцями.

Цього року збіглися дві найважливіші дати історії людства. Це — шістдесятиріччя перемоги над фашистами у Великій Вітчизняній війні і дев’яностоліття геноциду вірменського народу. Хочу наголосити, ще 22 серпня 1939 року Адольф Гітлер, збираючись учинити геноцид єврейського народу, заявив своїм поплічникам: «Зрештою, хто пам’ятає вірменську різанину?!». Очевидно, якби належну оцінку факту геноциду вірмен вчасно дали впливові держави світу, трагедії єврейського холокосту можна було б запобігти.

Але цього не сталося дотепер. Для геноциду вірмен до цього часу не було свого Нюрнберга, як для холокосту. А він повинен відбутися. Перший найтяжчий злочин двадцятого століття не повинен залишитися безкарним. Для цього багато років вірменські організації всього світу спільними зусиллями руйнують стіну мовчання і забуття. Тема вбивства турками півтора мільйона вірмен стала в останні роки точкою опори національної самосвідомості нашого древнього народу. Це і не дивно — пам’ять про спільне лихо зближує людей. Керівництво Вірменії давно визначило свою мету: домогтися визнання факту геноциду всіма країнами світу і насамперед Туреччиною.

Шлях до цього довгий. Ще в 1987 році Європейський парламент прийняв резолюцію «Про політичне розв’язання вірменського питання», у якій зазначив, що події на території Оттоманської імперії «означають геноцид». Як сказав Папа Римський Іван Павло ІІ, «Геноцид вірмен став прелюдією до наступних жахів, двох світових воєн, незліченних регіональних конфліктів і умисно організованих кампаній зі знищення людей, у результаті яких позбавили життя мільйонів віруючих».

Зараз посилився процес повторного визнання, а точніше — підтвердження факту геноциду вірмен. Рівно десять років тому відповідну постанову затвердила Державна Дума Російської Федерації. Офіційні заяви про це були прийняті парламентами Франції, Греції, Італії, Швейцарії, Швеції, Голландії, Лівану, Уругваю, Кіпру, Аргентини, Бельгії, Словаччини, Канади, законодавчими органами 37 штатів Америки та інших країн. Цілком очевидно, що тільки після визнання факту розправи над вірменами в 1915 році й осуду скоєного злочину Туреччина зможе довести собі і світові, що вона вже не є геноцидною державою. І що швидше буде зроблено цей крок, то важливішим буде доказ того, що ми справді маємо справу з новою Туреччиною, гідною стати членом Європейського союзу.

На сьогодні вірменською діаспорою в різних країнах світу використано далеко не весь потенціал, щоб домогтися торжества справедливості.

Я, як заступник голови парламентського Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, у своєму виступі 22 квітня з трибуни Верховної Ради України закликав своїх колег прийняти відповідну резолюцію з осудом історичного факту геноциду вірмен. Нації, котра споконвіку і в праці, і в бою стояла пліч-о-пліч з українським народом.