З такими словами і старі й малі в неділю стьобали одне одного свяченою вербою. Почався страсний тиждень, останній перед Великоднем
У Вербну неділю до Свято-Михайлівського (Пелагеївського) монастиря з’їхалися десятки віруючих зо всієї області. Розташований у мальовничому місці, вдалині від шуму доріг, він притягує сюди людей з особливою силою. Монастир дуже гармонійно вписався у вигин Інгулу, підкреслюючи рідкісну красу цих місць. На тлі молодої зелені й білих кетягів квітучих дерев храм з червоної цегли височить велично і вишукано. Його стіни бережуть чудеса і таємниці столітньої давності.
На ранкове богослужіння у Вербну неділю спізнюватися не можна. У народі кажуть: гріх не піти в церкву, коли святять вербу. Свято це особливе.
— Як Господь ввійшов у Єрусалим, — каже ігуменя монастиря, матушка Серафима, — так він входить і в душу кожного.
Святкова служба в храмі супроводжується дивовижним багатоголосним співом. Високий жіночий голос проймає до дрожу. Здається, що належить він молоденькій дівчині. Але виявилося, що солістка церковного хору послушниця Валерія — не першої молодості. Свого часу вона закінчила Одеську консерваторію, але відмовилася від мирського життя. Хоча одеський гумор і навіть деякі дивацтва зберегла.
Після служби віруючим роздають уже свячену вербу. Люди з гілочками в руках виходять радісні й просвітлені. Парафіянки з сусіднього села Кам’янка у дворі починають легенько шмагати одна одну, згадуючи слова народної приповідки.
— Будь здорова, як...
— Що, корова?
— Та ні! Вода.
Цього дня в монастирі ще одне свято. Місцевого масштабу. Священик Іоанн освятив чотири нових ікони. Образи Миколи Чудотворця, Сергія Радонезького, Серафима Саровського і цілителя Пантелеймона написав миколаївський художник Микола Главчев. Ікони — величезні за розмірами, якраз до стін храму.
— Коли пишеш образи святих, — розповідає Микола Степанович, — потрібне особливе натхнення і велика любов до Бога. Без молитви ікону не напишеш.
Микола Главчев — живописець, але ікони почав писати ще в радянські часи. Правда, тоді це було справою забороненою. Каже, ховалися буквально під склепінням одного з миколаївських храмів, працювали потай від сторонніх очей. А в Пелагеївський монастир Микола Степанович уперше потрапив 34 роки тому. Упросив партійне начальство району повезти його сюди. Вже тоді храм справив на нього незабутнє враження. Тому коли керівник громадської ради допомоги монастирю Михайло Кондратьєв запропонував написати ікони, художник погодився відразу. Півроку знадобилося для створення ликів чотирьох найшанованіших святих. Сьогодні вони прикрасили храм. А перед їхніми образами вже горять свічки.
Цілий день у монастирі пройшов непомітно і легко. Надихавшись цілющим повітрям, сповнюєшся особливої благодаті. Забуваєш про суєту, роботу і житейські проблеми. І навіть дорога назад не здається такою стомливою. Може, силу дала верба. Адже недаремно наші предки приписували їй особливі властивості — очищення й захисту. Недаремно ставили її в оселі під святими образами і саджали кілька гілочок на городі. Щоб боронила вона землю, берегла її від напастей. Дасть Бог, і Україну збереже.
Миколаївська область.
