Бабуся Марія поскаржилася мені, що й цього року не наважилася купити собі порося. «Ти знаєш, дитинко, скільки воно коштує? — скрушно зітхнула вона. — Ось за таке, — бабуся ледь розводить руки, ніби тримає м’ячика, — правлять 350 гривень! Йому треба хоч пару тижнів молоком їду забілювати, а на селі кілька корів залишилось. Потім щеплення роби — це ще 50 гривень. А скільки треба заплатити за комбікорми? І де їх узяти? Хто мені їх привезе? А з одної запареної трави та картоплі сала великого не буде. Та й боюсь! Таке дороге — а раптом здохне? На базарі ж з рук купуєш. Хіба вгадаєш, чи воно здорове? Тепер люди всякі. Он сусідка купила і через тиждень закопала. Пропали гроші...»

Бабуся Марія давно на пенсії, та сидіти без роботи не може. Щороку, скільки її пам’ятаю, тримала свиню, а то й дві — одну продавала, щоб мати гроші на господарку, а другу ділила між дорослими дітьми, котрі мешкають зі своїми сім’ями в містах. А тепер навпаки: діти привозять їй сардельки з магазинів. А зав’язала баба Марія зі свиньми тоді, коли 100-кілограмового кабанця, якого доглядала рік («хвора не хвора, а свині їсти мушу дати»), купив у неї приїжджий заготівельник за 500 гривень, та й то носом крутив. Виручених грошей бабусі ледь стало, щоб замість старих зробили двоє нових дверей до хліва. Поміркувала бабуся і визнала, що діти мали рацію, коли переконували її не тримати свиню, бо невигідне це діло. Полічила вона, що навіть не повернулися їй гроші, які витратила на порося та комбікорми, а що вже казати про працю — щодня викидай гній, звари відро картоплі чи якихось крупів, запар траву... Відтоді  баба Марія свиней не тримає, але коли заходить у порожній хлів, де ніщо не кувікає, то ніби чогось їй не вистачає. Ось уже кілька років вона чекає, що щось зміниться у державі й обережно випитує, по чому на базарі поросята та комбікорми. А як почує, що вони на вагу золота, замовкає. Ще задовго до неї позбулися «свинячого» клопоту і її сусідки-товаришки. «Ніхто нині худоби не хоче тримати, — сумно каже вона, — хіба кури по подвір’ю бігають та пси крутяться».

Таких, як бабуся Марія, на Прикарпатті, виявляється, катастрофічно більшає. За перший квартал цього року порівняно з аналогічним періодом минулого закупівля м’яса загалом скоротилася на 553 тонни, тобто 20 відсотків. Якщо сільгосппідприємства ще сяк-так тримають удар, то індивідуальні господарники викидають білий прапор. Від населення поставки м’яса за цей період зменшилися на 720 тонн, або на 40 відсотків! Бо шкурка вичинки не варта. Не рятують ситуації навіть обіцяні державою дотації. Та й щоб отримати їх, треба, буває, кілька місяців чекати та не один раз оббивати пороги інстанцій. Одне слово, м’яса на ринках меншає. Тож зрозуміло, що ціни на нього зростають. За перший квартал вони підскочили в області на 10,3 відсотка. Це навіть трохи вище, ніж в середньому по Україні. Якщо взяти до уваги, що торік ціни теж не стояли на місці, а рвонули на 46,8 відсотка, то можна уявити, з якими темпами, відштовхуючись від цих цифр, ми рухаємося вперед. «Попит перевищує пропозицію», — пояснюють «м’ясну» ситуацію місцеві керівники. Втім, з попитом теж не все просто. В області на душу населення припадає 32 кілограми м’яса, тоді як в середньому по країні — 34,5 кг, мінімальна норма його споживання — 50 кг, а науково обгрунтована норма — 80 кг! Такі цифри навів заступник голови облдержадміністрації Дмитро Шлемко. Думаємо, вегетаріанцями прикарпатці стають не від хорошого життя.

Щоб якось стабілізувати ситуацію на ринку м’ясопродуктів, влада намагається регулювати економічні процеси. Лунають обіцянки, що яловичина незабаром коштуватиме 17—18 гривень за кілограм, а свинина — до 20 гривень. Але зрозуміло: ціни на м’ясо — це вершина айсберга, який починається з ситуації, в якій опинилась баба Марія. Адже 80 відсотків м’яса, скажімо, на Прикарпатті постачає населення. Щоб якось навернути народ до розведення худоби, знову пропонуються виробникам м’яса бюджетні дотації. Та чи достатньо буде цього заохочення для селян? Баба Марія он скільки проблем нарахувала...

Останніми днями ціни на м’ясо на ринках Івано-Франківська стали  дещо падати. Владні мужі аргументують це ефективністю заходів, вжитих державою для регулювання ринкових і економічних процесів. А пересічні громадяни схильні пояснювати ледь помітне подешевшання тим, що зараз піст, а значить, попит на м’ясо зменшився, бо прикарпатці у своїй більшості дотримуються церковних канонів.

 Тим часом бабуся Марія зізналася мені, що вже давно відклала на ковбасу для Великоднього кошика кілька десятків гривень. Та й діти з міста обіцяли щось привезти.

Івано-Франківська область.