Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко стверджує, що ВВП нинішнього року істотно зросте. МВФ також поліпшив свій прогноз щодо річної динаміки економічного
зростання в Україні.
Як на мене, ці факти цікаві лише тим, що підводять під спільний знаменник поточні реалії. Що може бути спільного між нерезультативним аукціоном із закупівлі м’яса та боротьбою за його здешевлення і, скажімо, наміром запровадити швидкісне залізничне сполучення «Київ—Москва»? Між затриманою митниками партією контрабандної курятини і санаторною путівкою на берег Криму або ордером на квартиру? Нічого. Проте за усім стоять потенційні суспільні, у тім числі — бюджетні, доходи.
У першому кварталі ми констатували послаблення зовнішнього попиту — приріст експорту товарів і послуг у січні-лютому становив 13,5 відсотка проти 29,7 — торік. Але економічне зростання, яке вщухло до 5,4 відсотка, стало більш збалансоване. Реальні доходи населення зросли на 25,1 відсотка проти 15,8 — торік. На банківські рахунки почали повертатися банківські депозити. І для економіки, і для держбюджету січень був провальний, а березень —супердоходний. А це дає підстави подивитися на принади доходних місць вже іншим поглядом. На відміну від МВФ, у Нацбанку вважають, що резерв економічного зростання у річному вимірі становить 3,7—6,6 відсотка, а, отже, ВВП у 8,2 відсотка — цілком реальний показник. Два роки тому ми мали так само провальний січень, а на фініші року — економічне прискорення навіть за неврожайного року. Нинішній обіцяють хлібним. Серед принад доходних місць — і програма житлового будівництва з вищезгаданим ордером на квартиру, і курортний сезон з повернутими у державну власність санаторіями, і додаткові тарифні дивіденди на залізничному транспорті, що переконливо довів затверджений урядом фінплан «Укрзалізниці». Заява Прем’єр-міністра про райдужні перспективи зростання ВВП за підсумками року видається зовсім не легковажною. Але лише за умови, якщо суспільні і приватні доходи не знеціняться внаслідок інфляції, яка вже в першому кварталі мала зловісну динаміку.
У цьому контексті стрімке та істотне зміцнення офіційного курсу гривні (до 5,05 гривні за долар) — потужний, проте найсуперечливіший акцент тижня. Добре, що Нацбанк і уряд дбають про вмотивоване зростання грошової маси в обігу (14 відсотків за три з лишком місяці — дуже багато), але погано, що коштом тримачів валютних депозитів і вкладників — через різке падіння вартості американського долара їхні втрати перевищили мільярд гривень. Добре, що гривня повертає собі реальну вартість, але погано, що за рахунок темпів економічного зростання — здешевлення долара призведе до скорочення експортного потенціалу економіки. Добре, що Нацбанк дбає, щоб нерезиденти не «вимивали» національні резерви через спекулятивні операції на міжбанківському ринку, але сумнівно, щоб придбані ними держоблігації приблизно на 1 млрд. доларів спричинили до такої міри переляк. І вкрай погано, що, по суті, фіксація валютного курсу суперечить чинному законодавству про грошово-кредитну політику. Баланс плюсів і мінусів можна продовжити, але підсумок буде не на користь НБУ, який має фінансові інструменти і можливість не шокувати фінансовий ринок. Де принади, там і вади.
У цьому більшість із нас переконалася під час короткоплинного цінового струсу, який відбувся на тижні на бензозаправках країни. Боротися з допомогою адмінобмежень цін проти ринкової кон’юнктури означає відкладати компенсацію збитків на майбутнє, а отже —консервувати розв’язання проблем, пов’язаних з технічним оновленням основних фондів підприємств, провокувати інфляційні очікування і дефіцит нафтопродуктів. Результати президентських виборів поставили хрест на намірах королів бензозаправок компенсувати минулорічні збитки від фіксації цін на пальне. Тепер ми стали свідками невдалої спроби добитися цієї компенсації з боку низки російських компаній від уряду Юлії Тимошенко. Не вийшло. Урядовий масштаб цін на нафтопродукти «відвойовано» тимчасово під час нелегких переговорів про складові ціноутворення, які спираються на собівартість видобутку нафти та її переробки. Якщо згадати, що собівартість видобутку однієї тонни нафти у Російській Федерації становить близько 30 доларів США, а вартість нафтопродуктів з неї на українському ринку перевищує 330 доларів США за тонну, то уряду і нафтотрейдерам було про що поговорити. Стрімка ревальвація гривні на переговорах виявилася напрочуд вчасною для останніх, оскільки вона дає можливість компенсувати частину збитків на фіксованих цінах. Однак не виключено, що аргументували не лише економічними категоріями. Факти — річ уперта, адже з переробкою нафти у росіян проблеми не менші, ніж у нас, а середні роздрібні ціни на бензини такі самі — близько 60 центів за літр. Фіксовані ціни можуть втішати лише політиків, бо усім зрозуміло, що вони ведуть у безвихідь і тільки лякають інвесторів.
...Вони, інвестори, ще стоять за рогом і спостерігають за тим, що відбувається у наших судах. Минулий тиждень виявився невдалим для адвокатів, які обстоюють правомірність приватизації ВАТ «Криворіжсталь».