«За це вже треба комусь робити харакірі або в три шиї гнати», — так Президент України Л. Кучма оцінив здобутки Фонду держмайна за дев’ять місяців нинішнього року. Воно й не дивно, якщо врахувати, що із запланованих у бюджеті 2002 року 5,85 мільярда гривень приватизаційне відомство поки що вторгувало тільки 480 мільйонів гривень. Ми не будемо аналізувати реальний стан речей, проте скажемо, що коли й справді застосовуватиметься «досвід проведення приватизації в попередні роки», то план надходжень до бюджету таки не буде виконано. Особливо якщо Фонд держмайна застосовуватиме досвід, набутий під час приватизації ВАТ «ЛиНОС».
Бо покупець — «ТНК-Україна» — за умов справжнього комерційного конкурсу за контрольний пакет акцій «ЛиНОСу» (67,41 відсотка) мав би заплатити щонайменше 2,5 мільярда гривень (загалом підприємство оцінюється у понад 5 млрд. грн.), а заплатив лише 53,1 мільйона гривень. І сталося це тому, що є всі підстави вважати: між двома учасниками так званого комерційного конкурсу з продажу — «ТНК-Україна» та «Продінторг» — був найбезпосередніший зв’язок.
Довідка Держкомстату України від 30.08.2002 року підтверджує: відповідно до облікової картки, заповненої у Київському міському управлінні статистики 9 лютого 1999 року, громадянин Креденцер О. Г. був керівником, а також засновником ТОВ «Продінторг». Зв’язок між «ТНК-Україна» і «Продінторгом» не вигадка, а сумна реальність. З цього випливає, що хоч «Продінторг» та пов’язаний з ним Олександр Георгійович Креденцер конкурс програли, зате його виграв представник «ТНК-Україна» Олександр Георгійович Креденцер.
А коли все викладене — неправда, то що, здавалося б, простіше, як пред’явити документи, котрі стосуються «Продінторгу», і спростувати викладені факти. Саме на основі цих фактів гендиректор НВО «Агрокомплекс» Олександр Галкін звернувся з позовною заявою про визнання результатів комерційного конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «ЛиНОС» недійсними. Але Господарський суд Києва на тій підставі, що «Агрокомплекс» не брав участі в конкурсі, «прийшов до висновку про недоведеність позивачем порушень його прав та охоронюваних законом інтересів». Тож поки що «переможці» можуть тішитися, що «на сьогодні судових рішень, які підтверджують нелегітимність конкурсу, — немає». Але суд, очевидно, відбудеться. Тільки, може статися, в Україні вже не буде сьогоднішніх покупців. Бо, як зазначає російська газета «Версия» (7—13.10.2002 р.), «ТНК» продається британцям».
І тепер, як заявляв агентству «Bloomberg» президент «Альфа-групп» (До її складу входить «ТНК». — С. Л.) Михайло Фрідман, справа — за «правильною ціною». Тож коли компанію буде продано за реальною ціною, нам залишиться наполегливо поцікавитися у членів конкурсної комісії:
Хто компенсує різницю?
Та чому за 67,41 відсотка акцій «ЛиНОСу» не сплачено хоча б 2,5 мільярда гривень (це без урахування близько 1 мільярда гривень заявлених кредиторами боргів «ЛиНОСу»). І нагадаємо: низьку ціну пакета акцій «ЛиНОСу» Фонд держмайна обгрунтовував значними боргами підприємства. Але згодом «забув» включити до оголошення про комерційний конкурс повну інформацію про реальну заборгованість підприємства. Бо пункту про погашення боргів перед внутрішніми кредиторами у договорі немає. Тож можливий майбутній власник «ЛиНОСу» (наприклад, Бритиш Петролеум) не матиме перед внутрішніми кредиторами навіть словесних зобов’язань.
До речі, у «Протоколі
№ 1» засідання конкурсної комісії від 24.04.2000 р. зазначається, що заступник голови ФДМУ В. Васильєв повідомив членів комісії: відповідно до Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій ВАТ фіксовані умови конкурсу мають передбачати «зобов’язання з погашення всієї кредиторської заборгованості підприємства». Але після цього член комісії І. Хотей запропонував такі фіксовані умови конкурсу, які передбачають «часткове погашення покупцем простроченої кредиторської заборгованості ВАТ «ЛиНОС». І вісім членів комісії проголосували «за». Отже, було проігноровано не лише приватних кредиторів, а й державу, оскільки до фіксованих умов конкурсу було вписано лише частину боргу «ЛиНОСу» перед бюджетом.
Тому Державна податкова інспекція в місті Лисичанську 22.06.2001 року звернулася із заявою до Вищого арбітражного суду про визнання майнових вимог на суму 41 мільйон 586 тисяч гривень. Як бачимо, «вторгувавши» за пакет акцій «ЛиНОСу» 53,1 млн. грн., держава водночас не отримала 41 млн. 586 тисяч гривень. Отже, констатуємо, що на момент проведення конкурсу «ЛиНОС» обріс низкою незавершених судових справ, але при цьому в підписаному договорі купівлі-продажу продавець, тобто Фонд держмайна, записав, що гарантує: «На момент укладення договору... судових справ щодо нього (пакета акцій. — С. Л.) немає».
Але й це ще не все. Наприклад, договір про купівлю-продаж пакета акцій передбачає, що покупець не може використовувати як джерело оплати виконання будь-яких зобов’язань за цим договором кошти, що будуть отримані в результаті діяльності ВАТ (крім дивідендів).
Та водночас із договором підписується «Додаток до Договору купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «ЛиНОС». Запитаєте, навіщо потрібен додаток, тим паче, підписаний водночас із договором? Схоже, що ось навіщо. Один із пунктів додатку гласить: «ТНК-Україна» забезпечить формування ціни переробки сирої нафти, що завантажується на підприємство відповідно до умов інвестиційного конкурсу з урахуванням необхідності виконання зазначеного зобов’язання, що, у свою чергу, буде слугувати джерелом надходження коштів, необхідних підприємству для погашення зазначеної заборгованості (Перед «Вестдойчеландесбанком». — С. Л.)».
«Враховуючи клопотання Фонду...»
Ніхто не сумнівається в існуванні виписки з реєстру власників цінних паперів, яка свідчить, що акції «ЛиНОСу» під арештом не перебувають. Бо йдеться про інше. У попередньому матеріалі зазначалося, що 12.04.2000 року голова Вищого арбітражного суду України Д. Притика, «враховуючи клопотання Фонду держмайна від 12.04.2000 року», але не беручи справу до свого провадження (як того вимагає стаття 13 Закону «Про арбітражний суд»), скасував рішення суду про арешт майна та акцій, відкривши у такий спосіб шлях до продажу акцій «ЛиНОСу». Бо скасувати рішення суду можна лише ухвалою судді у справі чи колегії суддів, які розглядають справу.
Гадаємо, голова ВАСУ пішов на цей крок, повіривши запевнянням голови Фонду держмайна Олександра Бондаря, що «опрацьовуються умови проведення конкурсу, які передбачатимуть способи погашення переможцем конкурсу всієї кредиторської заборгованості ВАТ «ЛиНОС», оскільки завжди заявляв про необхідність пошуку взаємоприйнятного рішення.
Наприклад, ще 30.07.1998 року Голова ВАСУ Д. Притика в листі до тогочасного Першого віце-прем’єр-міністра А. Голубченка (котрий уже тоді просив скасувати заборону на відчуження акцій «ЛиНОСу»), писав: «Систематичне порушення з боку ВАТ «ЛиНОС» договірних умов, а також ухилення від виконання судових рішень стало причиною не лише виникнення заборгованості, а й призводить до її зростання... З частиною кредиторів на пропозицію суду ВАТ «ЛиНОС» уклав цивільно-правові угоди про умови і порядок погашення заборгованості, що дає підстави сподіватися на вирішення боргових проблем саме таким шляхом. Враховуючи складне економічне становище ВАТ «ЛиНОС»,.. «Агрокомплекс» зменшив суму боргу з 596 млн. 55 тисяч до 216 млн. 150 тисяч гривень. Борги ВАТ «ЛиНОС»... підтверджено рішенням ВАСУ. Законність цих рішень перевірена наглядовими інстанціями, в т. ч. Пленумом Вищого арбітражного суду України, і вони залишені без змін. Проте на дату порушення справи про банкрутство ВАТ «ЛиНОС» судові рішення не виконав. Його твердження про те, що укладення ним з кредиторами угод про умови і порядок погашення боргів звільняє його від виконання рішень суду, протиправне... Кредитори заявили, що вони не ставлять за мету саме ліквідацію боржника чи заволодіння його майном. Вони наполягають на поступовому погашенні боргів відповідно до узгоджених графіків...» Тобто, як бачимо, голова ВАСУ намагався знайти взаємовигідний варіант вирішення справи.
Угода — чинна
І, здається, такий варіант було знайдено після підписання 20.08.1997 року між кредитором («Агрокомплексом») та боржником («ЛиНОСом») угоди про порядок та умови погашення заборгованості — ним було визначено остаточну суму заборгованості «ЛиНОСу» — 225 млн. грн. А згідно з прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України», «постанови судової колегії ВАСУ... є остаточними і можуть бути оскаржені до Верховного Суду України». Тобто рішенням суддів Вищого арбітражного суду та Донецького апеляційного господарського суду аж ніяк не можна підмінити рішення Верховного Суду України.
Отож нам залишається висловити сподівання, що всі ці проблеми таки буде вирішено в Україні і нікому не доведеться звертатися до європейських судових інстанцій.
У четвер агентство «Інтерфакс-Україна» повідомило, що «Генеральна прокуратура направила до Господарського суду Києва позовну заяву до Фонду держмайна та ПІІ «ТНК-Україна», котра, якщо буде задоволена, може призвести до реприватизації Лисичанського нафтопереробного заводу (ВАТ «ЛиНОС»)». У повідомленні зазначається, що Генпрокуратура діє в інтересах Кабінету Міністрів, який здійснює управління об’єктами держвласності, а «метою позовної заяви є визнання недійсною угоди з приватизації ВАТ «ЛиНОС» та повернення його акцій державі». Агентство нагадує, що «приватизаційний конкурс з продажу 67,41% ВАТ «ЛиНОС» було оголошено наприкінці квітня 2000 року, а на початку липня його переможцем було визнано підприємство з іноземними інвестиціями (ПІІ) «ТНК-Україна», яке перерахувало за пакет 53,1 млн. грн.» Вчора Генпрокуратура це повідомлення спростувала, однак обставини проведення приватизаційного конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «ЛиНОС» з самого початку давали серйозні підстави сумніватися в його законності, про що неодноразово зазначалося і на сторінках «Голосу України» (зокрема, 2, 3, 28, 29 серпня і 31 жовтня 2002 року). Пізніше саме через борги «ЛиНОСу» у Канаді було заарештовано літак Ан-140, який належить АНТК ім. Антонова, і сьогодні, як повідомляють «Українські новини», АНТК також звернувся до Господарського суду Києва із позовом до Фонду держмайна про компенсацію збитків у розмірі 520 мільйонів гривень, завданих арештом літака. До речі, «Голос України» звертав увагу на можливість такої перспективи. Так само ще 3 серпня 2002 року ми зазначали, що (цитуємо) «не можемо не звернути уваги і на таку обставину, як цілковите узалежнення українського ринку нафтопродуктів від російських постачальників нафти», на те, що «це дає їм змогу диктувати свої правила гри на ринку нафтопродуктів, а за потреби перекласти проблеми на плечі хоча б українських селян. Тому хоч би який селяни виростили врожай, а левова його частка відійде російським ТНК як плата за пальне. Бо, незважаючи на обіцянки стратегічних інвесторів і вітчизняних чиновників, ціни на нафтопродукти якраз напередодні жнив різко злетіли вгору. За повідомленням агентства «Українські новини», у травні роздрібні ціни на нафтопродукти зросли на 40—50 відсотків, продовживши злет, який розпочався у квітні. У червні ціни на бензин та дизпаливо у роздрібній торгівлі зросли на 30—40 відсотків. І до чиїх кишень іде ця своєрідна рента на селянина? До кишень тих, хто робить погоду на роздрібному ринку нафтопродуктів. Зокрема, третина ринку належить знайомій нам «ТНК-Україна»... Можемо припустити, що Україна стала полігоном для транснаціональних корпорацій, де вони можуть відпрацьовувати різноманітні схеми тиску на ринок нафтопродуктів та отримання надприбутків. «ЛиНОС», потужності якого можуть майже повністю задовольнити потреби України в нафтопродуктах, — золота фішка у цих схемах... Наприклад, щоб привабити власників АЗС до співпраці, спочатку їм пропонують нафтопродукти за нижчими цінами, ніж ті, що встановилися на ринку. Під демпінговим ціновим тиском у корпоративні кольори «перефарбовуються» навіть успішні АЗС. А після того, як під прапорами транснаціональної корпорації об’єднується критична кількість АЗС, корпорація «зв’язаними» руками джеберських АЗС (які за договором зобов’язані купувати нафтопродукти тільки у корпорації та продавати їх за продиктованими цінами) завдає сильного цінового «джебу» і ринок падає на ринг» (кінець цитати).
Перепрошуємо за дещо довгу цитату, але хіба нинішня ситуація на ринку нафтопродуктів не нагадує описане ще у 2002 році?
Щоб пригадати, як приватизували «ЛиНОС», ще раз процитуємо опубліковану в «ГУ» 31 жовтня 2002 року статтю «Навіщо платити більше» (у скороченому вигляді).
«Голос України» планує повернутися до всіх попередніх публікацій на тему приватизації «ЛиНОСу».
