Нещодавно в Гамбургу, в консульстві України, експонувалася виставка восьми українських художників. Серед них був і кам’янець-подільський митець Борис Негода.
Доїхати та виставитися за кордоном художнику допоміг відомий благодійник Конрад Янке. Без такої підтримки й імениті наші майстри дістатися за рубіж не мріють.
Втім, доводилося чути: «Негода як сир у маслі купається!» Мовляв, люблять його меценати. Але ця любов непроста, бо потрапляєш у залежність і, буває, треба догодити. І тут встояти, залишитися собою — ознака сили та самостійності, за яку шанують ще більше. А його справді шанують. Під час помаранчевої революції Негода був на Майдані. Один поважний підприємець, тривожачись за майбутнє свого бізнесу, знайшов Негоду, щоб запитати: «А де моє місце у революції?» Уявляєте: не до штабу пішов, а до художника!
Борисові пастелі, створені у покинутому селі (хвіртки на одній петлі, зарослі криниці) просто-таки вихопив у нього власник найкомфортабельнішого у Кам’янці Гала-готелю, де зупиняються урядовці. Що ж, хай милуються. Сам Негода упевнений: мистецтво здатне впливати навіть на політику.
До речі, на покинуті села він їздив не сам, брав із собою своїх студентів-художників. Ті приїхали й розчарувалися: «Що ж тут писати?! Сама лиш кропива та повалені хати!..»
— Оце нам і треба, — відповів Борис Негода. — Створимо спільну велику картину «Село ХХІ століття». Колись тут вирувало життя. Тепер усе зґвалтоване недолугою владою, знищене, покинуте. Наше село нині схоже на чорну безодню. А ви — літописці. Тож старайтеся...
Негода й сам селянин. Усе його єство противиться нищенню рідної стихії, без якої може не стати й народу взагалі. Борисів батько був регентом у калинській церкві на Поділлі, знав море коляд і гаївок, тому й син успадкував тяжіння до народної пісні, до людей, які співають. Прикметно, що становленню Негоди-художника допомогла найстарший подільський краєзнавець Тамара Сис. Вона наспівала йому подільські лірницькі шедеври. А Борис створив серію офортів, котрі стали тридцять літ тому його дипломною роботою. Диво-дивне, саме за цими творами тепер дослідники віднаходять та вивчають призабуті пісні!
...У своїй старій майстерні він працює змолоду. Тут оволодів практично всіма техніками, став учасником багатьох вітчизняних і міжнародних виставок, першим лауреатом премії імені Розвадовського, викладачем живопису, доцентом кафедри образотворчого мистецтва в Кам’янець-Подільському держуніверситеті.
Погодьтеся, не кожен митець здатен навчати завтрашніх конкурентів. У Бориса Негоди це — від щирого серця. Він уперто вірить, що творча людина швидше стане громадянином. Він і сам такий. Тільки-но яка тривога — усі до Негоди та до його сусіда по майстерні Анатолія Лучка. Скажіть своє вагоме слово! А тривоги трапляються. Є в центрі на Соборній виставкова зала. Вже не раз поривалися її прихватизувати — місце дохідне! Або узвіз, що веде до Старої фортеці. Той узвіз дає шматок хліба місцевим митцям і народним умільцям. Якийсь мудрець запропонував брати з них... оренду за землю. А чому владі не вислухати думку фахівців перш ніж приймати рішення, що стосуються культурного середовища? Так вважає Негода. «Я кажу студентам: професія художника дуже важка. Сонце, туман, вітер, сніг, дощ — усе заважає. А в роду Негод не нарікають на погоду. А міняти її на кращу ми вміємо. Більше світла в картинах!»

Хмельницька область.