Із досьє «ГУ»
Народний депутат України, голова кіровоградської обласної організації Соціалістичної партії Микола САДОВИЙ нещодавно поповнив лави парламентаріїв за списком СПУ. Народився 1947 року в селі Водяному Павлоградського району Дніпропетровської області. У 1970 році закінчив фізико-математичний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О. Пушкіна. Працював учителем у Павлишській школі, інспектором облвно. З 1982 року викладає у Кіровоградському педагогічному університеті. Доктор наук, професор, автор понад ста друкованих наукових праць. До парламенту балотувався чотири рази. До цього його обирали депутатом Кіровоградської обласної і міської рад.
— Миколо Іллічу, що змінилося у вашому житті відтоді, як стали народним депутатом?
— Докорінно — нічого. Лише підвищився статус і, відповідно, зросли можливості для розв’язання конкретних питань і проблем виборців. Одна справа —депутат міської ради і зовсім інша — народний... Ставлення трохи інше. Якщо раніше, скажімо, на більшість моїх запитів із різних інстанцій відповідали відписками, то тепер, сподіваюся, такого не буде.
— Чи не вважаєте, що, помінявши мандат, ви зрадили тим виборцям, які обирали вас до міської ради і очікували, що захищатимете їхні інтереси саме на місцевому рівні?
— Безперечно, з мандатом депутата міськради доведеться розпрощатися. Однак земляків без уваги не залишатиму. Своїм колегам одразу сказав, що моє місце в сесійній залі не порожнюватиме. Навіть працюючи у Верховній Раді, не полишатиму Кіровоград і за можливості намагатимуся бути присутнім на всіх сесіях міської ради. Та якщо з якихось причин не вийде, мій представник записуватиме хід засідань на диктофон, і в такий спосіб буду в курсі всіх справ, що тут відбуваються. Мої виборці це вже, мабуть, відчули. Адже щоразу, перебуваючи в Кіровограді, обов’язково з ними зустрічаюся. Ось і днями мав зустріч із завбудинками і головами квартальних комітетів. Розмовляли переважно про місцеві житлові проблеми — десь треба дах полагодити, десь підвал підтоплює... Однак необхідні подання і запити уже зроблено до відповідних інстанцій. Мої соратники і однопартійці контролюватимуть, щоб вони не загубилися в чиновницьких кабінетах.
— Уже знаєте, над якими проблемами працюватимете у Верховній Раді?
— Так. Я зустрічався з Олександром Морозом, і ми вирішили, що працюватиму за своїм основним профілем — у Комітеті з питань освіти і науки. Коли нинішній міністр освіти Станіслав Ніколаєнко ще був депутатом, я був у нього помічником-консультантом. Доводилося працювати і над постановами, і над законопроектами. Не раз брав участь у засіданнях профільного парламентського комітету. Тож ця робота знайома і цілком відповідає моїм знанням і прагненням.
— Мабуть, доведеться розпрощатися і з рідним Кіровоградським педуніверситетом?
— Ні. Викладацької роботи я не залишатиму, тим паче що це дозволяє народному депутатові закон. Також і надалі виконуватиму обов’язки першого секретаря обласного комітету СПУ. Наступні вибори не за горами, і на нинішньому етапі міняти керівництво було б недоцільно.
— Як складатимуться ваші стосунки із депутатами-земляками, адже серед них чимало опонентів?
— Уже переговорив майже з усіма, і домовилися, що спільно відстоюватимемо інтереси регіону. Однак виступатиму категорично проти, якщо лобіюватимуть чиїсь конкретні бізнесові інтереси.
