Ще 1892 року генерал-лейтенант І. Жилінський у доповідній записці російському імператорові Олександру ІІІ описав природу катастрофічних повеней у верхів’ї Прип’яті, коли річка розливається на десятки кілометрів, затоплюючи все довкола. Остання така була навесні 1999 року.
Нинішньої весни на Прип’яті теж очікували велику воду. Запаси снігу в її верхів’ї були навіть більші, ніж шість років тому. Завдяки весняним морозам танення снігу уповільнилося, і це врятувало поліщуків від значних підтоплень. Хоча без неприємностей не обійшлося.
Разом з начальником обласного управління водного господарства Юрієм Бахмачуком вирушаємо в Ратнівський район, який 1999 року потерпів чи не найбільше. В гідрологічному плані він один із найскладніших в області. За кількістю озер — понад тридцять — випереджає навіть Шацький з його славнозвісними Світязем, Люцимером, Пулемецьким, Пісочним. Поблизу селища Ратного в Прип’ять впадає бурхлива весною річка Вижівка. Тут проходить кілька великих магістральних каналів, найбільший з яких Турський, збудований ще наприкінці XІX століття відомим автором меліорації Західного Полісся генерал-лейтенантом І. Жилінським. Не випадково місцеве управління водного господарства найпотужніше в області.
Що ситуація на Ратнівщині непроста, ми дізналися від начальника управління Петра Бабича. Через чиюсь недбалість років десять тому в райцентрі було надано ділянки під забудову в низинних місцях, поблизу Прип’яті й Вижівки. Тепер споруджені там добротні будинки постійно підтоплює.
— Ситуація, — зазначає Юрій Бахмачук, — складна. Якщо звести дамбу навколо будинків, звузимо і так порушену заплаву Прип’яті, що може мати непередбачувані наслідки. Без ретельних досліджень будь-які роботи розпочинати небезпечно. Проектом тут передбачена переливна ділянка дороги, оскільки під час великих повеней перший шлюз на річці неспроможний пропустити всю воду. Весною 1999-го половина повеневих вод йшла саме цією заплавою. Але хтось примудрився в цій ямі звести будинки. Тепер потрібні чималі кошти, щоб виправити помилку.
Ще один факт людської недалекоглядності побачили в селищі Заболоття цього само району. Старе кладовище тут постійно підтоплюється, однак і зараз там продовжують ховати. Нам стало зле, коли побачили, як опускають небіжчика в могилу, котра лише за 6—8 метрів від краю води і на півметра вища її площини. Працівники управління водного господарства не раз зверталися до селищної ради з пропозицією закрити це кладовище і ховати померлих на новому. Лише завдяки тому, що на розташованому поруч магістральному каналі постійно працюють потужні насоси, цей некрополь досі не опинився під водою.
У селі Щедрогір також пам’ятають тривожну весну 1999-го. Тож до порад спеціалістів прислухаються. Оглянути захисні споруди на Прип’яті разом з нами виїхали сільський голова Микола Ковч і керівник місцевого СВК «Щедрогірський» Микола Мельник.
— То були страшні для нас часи, — пригадує Микола Ковч події шестирічної давності. — Перепад води в Прип’яті й за дамбою сягав 2,5 метра. Виникла реальна загроза прориву дамби. Все село вийшло на її порятунок. Працювали кіньми, лопатами, екскаваторами. Якби вода прорвалась, весь Щедрогір і половина Підгір’я затопило б. Люди боялися ночувати в своїх хатах. Нині ситуація не така катастрофічна. Безперервно стежимо за рівнем прибування води, за станом греблі.
Оглядаючи дамбу, бачимо, що перепад води в річці та в розташованому з іншого боку греблі фільтраційному каналі близько півтора метра. Важко уявити, що було б з довколишніми полями, якби не ця гідроспоруда. Нині дамба має цілком надійний вигляд. Проте, окрім води, вона має тут ще одного ворога — бобрів, яких чимало в тутешніх краях. Їхні нори можуть призвести до її прориву. Поліщуки не хочуть тривожити цього звіра. Ось і наш всюдихід в одному місці ледь не влетів у цю боброву пастку.
Повінь регулювати непросто, однак водгоспівці дещо роблять, щоб у магістральних каналах уповільнювати чи прискорювати сходження води, направляти її в інший бік, закачувати у водосховища. Нині два потужні насоси щогодини закачують у Турське водосховище п’ять тисяч кубометрів води. За потреби можна ввімкнути ще шість таких. Тобто вода, яка тепер може принести біду, влітку напоюватиме вологою спраглі поля і пасовиська.
Допомагає боротися з повеневими водами у верхів’ї Прип’яті й розташований на території Білорусі Дніпро-Бузький канал. По спроектованій 160 років тому системі вода з Прип’яті через волинські озера й гідроспоруди надходить у цю судноплавну магістраль. Досягнуто домовленості з урядом Білорусі, що частину повеневих вод через неї буде направлено в Західний Буг.
Вода в Прип’яті поблизу селища Ратного почала поволі спадати. Однак її рівень у Любешівському районі підвищується. Повенева хвиля повільно скочується вниз за течією на територію сусідньої Рівненщини.

Волинська область.