Прихід до влади в Україні в результаті помаранчевої революції нової політичної команди супроводжувався трьома основними проблемами, що стояли перед цією самою «новою владою». Перше завдання лежало у площині адміністрування — власне, необхідно було створити нову владну ієрархію, нову структуру, вдихнути у владу новий зміст і нову філософію. Друге завдання — модернізаційне. Тобто суспільство потребувало реформ, перетворень, відновлення. Звідси і віра в європеїзацію України внаслідок приходу нової команди, у запровадження європейських стандартів і т. д. Третє завдання — популістське, що передбачало зміцнення власної легітимності шляхом загравання з масами, позитивної реакції на запити і сподівання народу.

Зрозуміло, що підтримка достатнього рівня легітимності на короткому проміжку часу можлива тільки через прийняття яскравих, популістських, соціально спрямованих заходів. В. Ющенко і Ю. Тимошенко надто звикли до того, що вони — опозиція, і, навіть ставши владою, продовжують користуватися популістською риторикою, підмінюючи нею конкретні дії і пропонуючи революційні рецепти для розв’язання тих або тих завдань. Справді, нова влада пішла на деякі популярні кроки, що сприяють підвищенню рейтингу нового режиму. Наприклад, було скорочено термін служби в армії, було обіцяно великі грошові виплати матерям після народження дитини, почалася показова боротьба з корупцією на всіх рівнях, було прийнято бюджет на 2005 рік, який вже охрестили як «найсоціальніший за всі роки незалежності». З тієї ж опери — із серії популістських кроків і обіцянок — тема реприватизації незаконно приватизованих у роки президентства Леоніда Кучми підприємств.
Через майже три місяці після інавгурації нового Президента найгостріші протиріччя революційного періоду виявилися зняті, почали окреслюватися нові пріоритети, визначилася нова конфігурація влади. Сьогодні стає очевидно, що влада починає очищатися від революційної напруги і сприймає багато речей тверезіше, ніж раніше. Принаймні, порядок денний, написаний революцією, сьогодні замінюється новим порядком денним — стабільнішим і мирнішим.
Але поки що ще тільки проглядаються тенденції до нормалізації відносин усередині українського суспільства. Ні В. Ющенко, ні Ю. Тимошенко все ще не можуть не тільки сконцентруватися на розв’язанні довготермінових завдань, а й навіть не встигають визначити основні напрями руху нової влади. Звідси і непослідовність, взаємовиключні заяви, плутанина, шарахання з одного боку в другий. Нові керівники не можуть позбутися створеного ними самими жупела — реприватизації. Тема реприватизації цілковито зрозуміла, якщо її розглядати з точки зору революційної риторики — масам подобається, коли їм обіцяють відібрати майно у багатих і справедливо перерозподілити. Узагалі, тема соціальної справедливості є і одним із найреволюційніших міфів (у будь-якій революції), і найдієвішим двигуном, що запускає в хід рух народних мас. Але в постреволюційну пору, коли революція йде на спад і потрібна не активізація мас, а стабілізація ситуації, розкручений маховик «боротьби за соціальну справедливість» (зокрема — тема реприватизації) не дозволяє говорити ні про ефективне управління підприємствами, ні про розвиток конкуренції, ні про зниження рівня корумпованості влади.

Які основні підсумки звернення влади до теми реприватизації?

По-перше, тема реприватизації спровокувала справжнє свавілля у бізнесі, оскільки деякі групи олігархів (наближені до влади) вирішили не чекати оголошення про початок процесу і стали самовільно захоплювати підприємства своїх конкурентів, не таких успішних у політичному плані. Головне, що цей процес вже опустився на рівень продуктових магазинів і торговельних яток.
По-друге, стало зрозуміло, що українська влада більш-менш контролює ситуацію всередині країни, але не може дати відсіч російським олігархам, які виявляють живий інтерес до української власності. Сам В. Ющенко заявив під час зустрічі з російськими бізнесменами, що реприватизація в Україні не торкнеться російського капіталу. З огляду на той факт, що у разі реприватизації українські бізнесмени з оточення В. Ющенка не зможуть «на всі 100» взяти участь у тендерах (через слабку матеріальну базу), це може означати таке: реприватизація призведе до вилучення власності з рук українських олігархів і до передавання її в руки олігархів закордонних, передусім — російських.
По-третє, судова система, що давно підлягає назрілому реформуванню, ухвалюючи рішення у реприватизаційних сюжетах, де-факто підмінює за функціями і виконавчу, і законодавчу владу. Знов-таки, виконавча влада намагається перейняти на себе функції влади і судової, і законодавчої тощо.
По-четверте, популістський потенціал ідеї реприватизації виявився переоцінений, ідея не отримала широкої громадської підтримки.
По-п’яте, суспільство почало побоюватися того, що власність перерозподіляється не в його інтересах, а в інтересах нової влади і близьких до неї олігархів. Тобто ні про яку справедливість не йдеться, скоріше можна казати про той «дерибан», про який напередодні президентської кампанії попереджали експерти.
По-шосте, тема реприватизації стала заважати самому В. Ющенку, котрий сконцентрувався на зовнішній політиці і вибудовуванні відносин з Європою. Наявність загроз стосовно бізнесу і приватної власності не дає можливості В. Ющенку створювати на міжнародному рівні імідж демократичної країни.
Стало очевидним, що нова влада зіткнулася з необхідністю корекції заявленого курсу. Якщо зважати, що соціальна база помаранчевої революції складалася із трьох груп — модернізаційно налаштованої частини суспільства, людей, які просто стомилися від десятилітнього президентства Леоніда Кучми і тих, які воліли скористатися плодами революції в корисливих цілях — можемо констатувати, що реприватизаційний процес може задовольнити сьогодні лише третю групу. Перехід до реприватизації насторожує модерністів (модернізація в Україні мислиться все-таки в рамках буржуазного суспільства і правої парадигми). Одночасно реприватизація підриває довіру до В. Ющенка з боку Заходу і залишає без відповіді питання: а чим нова влада краща за колишню? Зате група людей з корисливими цілями може бути задоволена. Як тут не згадати слова Адольфа Тьера про те, що «революцію задумують генії, роблять фанатики, а їхніми плодами користуються негідники»?
Влада сама, запустивши маховик реприватизації, не може ні керувати цим процесом, ні зупинити його. Однак поки що ніхто не ризикує визнати це вголос. І тому найближчим часом, найімовірніше, влада намагатиметься якимось чином вийти з теми реприватизації, забути тему, залишити її на потім.
Найближчим часом влада, мабуть, відмовиться від реприватизаційної тематики. По-перше, ні В. Ющенко, ні Ю. Тимошенко, ні П. Порошенко не схожі на політичних самогубців і людей, котрі бажають зла своїй державі. По-друге, вже в найближчому майбутньому вони зіткнуться з гострою реакцією Заходу на реприватизаційну тематику — тим більше, що для Заходу бізнес — «священна корова» і будь-які спроби пустити цю корову під ніж можуть спричинити санкції щодо України. По-третє, громадськість не надто виявляє ентузіазм стосовно реприватизації і — як свідчать соціологічні дані — не вважає цю тему основною. Реприватизація масам виявилася просто нецікавою.
Отже, ми зіткнулися з класичною ситуацією і класичним генезисом явища. Всяке революційне гасло, якщо воно базується на популізмі, переживає такий розвиток:
1. Тема піднімається на прапори революції.
2. Гасло починає реалізовуватися в тій чи тій формі.
3. Стають очевидними негативні наслідки і ризики від впровадження гасел у життя, та ідея продовжує жити.
4. Починають збуватися прогнози і ризики, влада бере паузу.
5. Влада починає думати, яким чином закрити тему.
6. Влада закриває проект і тему.
Прикладів в історії можемо навести безліч. Найнаочніший приклад — більшовицьке гасло «Земля —селянам, фабрики — робітникам». Від висування гасла до розуміння його неспроможності і згортання революційної риторики минуло 11 років. Замість революційних гасел маси одержали колективізацію і індустріалізацію...
Очевидно, що зараз влада спробує знайти спосіб виходу з теми. А вийти з найбільшим ефектом можна тільки в тому разі, якщо замість однієї теми буде запропоновано інша. Яка? Ось саме над цим і повинні подумати представники експертного співтовариства. Саме від експертного середовища мають надійти пропозиції влади — інакше влада може знову наробити чимало дурниць. Тільки широка дискусія фахівців може сприяти розв’язанню кризової і навіть безвихідної ситуації у сфері реприватизації.
При цьому варто зважати на той момент, що винятково один гравець — російський бізнес — буде зацікавлений у продовженні реприватизаційного процесу. Адже тоді присутність Росії, російського капіталу і російських інтересів в Україні тільки збільшиться. А зацікавленість у питанні російського бізнесу негайно призведе до інформаційного протистояння і появи нових легенд, пов’язаних з реприватизацією, а також до нових вогнищ розпалення конфлікту на реприватизаційному полі.
Але на зміну всякої революції повинен прийти період стабільності. Народ не може жити в постійному революційному напруженні. І тому тему необхідно закрити, перевести її в іншу площину. Адже від цього залежить, зокрема, і нормальний розвиток українського суспільства в найближчі десятиліття. А владі просто варто дати можливість перетворитися на нормальну цивілізовану владу, а не на команду «хлопців у шкірянках і з маузерами».