Як відомо, минулого тижня Прем’єр-міністр не скористалася дорожньою валізою: запланований візит до Москви довелося скасувати. Ця інформація викликала цікавість навіть у тих, хто й приблизно не знає, що таке протокол міждержавних зустрічей, а журналісти взагалі притомилися від переліку версій про причину такої оказії. З багатьох припущень жваво обговорювалося три: Юля злякалася російської прокуратури, яка вустами вдруге призначеного цими днями генпрокурора Устинова знов нагадала їй про давній «грішок» — «підкуп» взагалі-то чесних чиновників оборонного відомства РФ. І це після гарантій Путіна — зустрінемо на найвищому рівні, з повним джентльменським набором безпеки й недоторканності!

Друге припущення спричинене внутрішніми «розборками»: начебто найближчим часом Тимошенко загрожує відставка з прем’єрської посади. І третя популярна, але прозаїчна версія: у зв’язку з напруженням весняно-польових робіт глава уряду не може залишити Україну навіть на три дні. Так розпорядився Президент.
Не дивно, що причину скасування поїздки можна легко пояснити прокурорською пам’ятливістю. А точніше, сприйняттям цієї «доброї пам’яті» Юлією Володимирівною. Вона не раз пояснювала, що прокурорський інтерес до неї в сусідній державі підживлювала колишня українська влада. І тепер правоохоронцям Росії просто доводиться «тримати позу», аби не виглядати в її очах «виконавцями замовлення з Києва».
Нагадуючи, що висока гостя досі перебуває у міжнародному розшуку, пан Устинов, щоправда, уточнив: персону, яка має імунітет, взагалі-то не хапатимуть за руки просто біля трапу літака — все-таки протоколом це не передбачено. «Вона як в’їде до Росії, так і виїде з неї», — «дозволив» він. Але, цілком очевидно, що справа не в благополучному поверненні нашого прем’єра. Справа у принципі: як взагалі могли пролунати ці заяви напередодні запланованого заздалегідь візиту і після запевнень Володимира Путіна в повноформатній гостинності.
До речі, Центральне бюро Інтерполу в Україні оприлюднило заяву, що Юлію Тимошенко виведено з інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції «Інтерпол». Себто вже «ніхто нікого не шукає». Щоправда, російські колеги спробували було пояснити, що міжнародний розшук «хабарниці» не припинено, а призупинено. Однак наші інтерполівці, посилаючись на штаб-квартиру в Лондоні, продовжують наполягати, що Юлія Тимошенко не є суб’єктом інтересу міжнародної кримінальної поліції. І якщо в Росії з цього мають окрему думку, то це — їхня суто внутрішня проблема.
Хоча бойовитість Устинова може бути спричинена не так незакритою справою проти Юлії Тимошенко, як її новими діями. Російська газета «Коммерсант» припускає, що таким «оригінальним» чином Кремль натякнув главі українського уряду не втручатися в інтереси російського бізнесу. Як відомо, минулого тижня Тимошенко звинуватила російських нафтотрейдерів у підвищенні цін на пальне саме напередодні посівної кампанії і пообіцяла протидіяти цьому явищу. Принаймні ні Володимир Путін, який запрошував Юлію Тимошенко у «теплі обійми» колишньої столиці колишньої «родіни», ні її колега Фрадков ніяк не зреагували на заяву Устинова про незакриту справу проти українського прем’єра, що, погодьтеся, не може не насторожувати. До речі, наш МЗС також індиферентно поставився до антиукраїнського, по суті, випаду.
Не на порожньому місці з’явилися чутки і про неминучу відставку прем’єра. Проурядова, знову-таки російська, «Независимая газета» минулого тижня, посилаючись на «поінформоване джерело» у фракції БЮТ, опублікувала матеріал про ймовірність близької відставки прем’єра. Начебто стосунки між Президентом і його «помаранчевою» соратницею «досягли критичної межі», а між високопосадовцями панує розбрат, оскільки «прем’єр не дозволяє певній групі людей використовувати своє службове становище».
У коментарі для журналістів Тимошенко назвала чутки про свою можливу відставку з посади голови уряду нічим іншим, як банальною інформаційною провокацією: «Цілком очевидно, що в Україні є певні кола, які просто марять про подібний розвиток подій. Однак їхні мрії не мають жодного шансу на втілення.
Я спокійно ставлюся до появи таких матеріалів і розумію, їх буде дедалі більше. В Україні є політики, які продукують міфи в мас-медіа, а потім самі їх і читають задля власної втіхи. Та це, скоріш, проблема цих політиків та їхніх психіатрів, а не проблеми мої чи уряду». Прем’єр стверджує, що вона з Президентом «назавжди єдина команда» і їхня політична єдність «не підвладна жодним провокаціям».
І зрештою підсумок дискусії про відставку прем’єра поклав сам Віктор Ющенко. «Це дурниці! Юлія Володимирівна працюватиме і житиме довго», — заявив він журналістам у Дніпропетровську, де представляв нового голову облдержадміністрації Юрія Єханурова.
З огляду на нинішній режим життя Юлії Тимошенко, який навіть «деякі проблемні політики» не наважилися б назвати шанобливим до власного здоров’я, з категоричністю прогнозу Віктора Андрійовича можна було б посперечатися. Але не будемо дріб’язковими. Головне, Президент спростував чутки про свої «хірургічні» наміри, а «терапевтичні» — невдоволення роботою економічного блоку уряду — не смертельні для чутливих прем’єрських організмів.
І, нарешті, третя — офіційна — версія нездійсненного поки що побачення з паном Фрадковим. Віктор Ющенко справді підписав відповідне доручення Прем’єр-міністру з проханням утриматися членам уряду від закордонних відряджень до закінчення посівної кампанії. І Тимошенко має повне моральне право заявляти, що тільки битва за майбутній врожай, а не оголошена їй Москвою війна змусила її не квапитися на літак. Хоча, звичайно, «візит до Російської Федерації важливий і потрібний для обох країн», але «доручення Президента України мають виконуватися без обговорення».
У Москві готуються до прийому-дубль два, про що заявили на найвищому рівні. Поки що зберігає мовчання і тамтешній «Піскун». А щоб знову не трапилося дипломатичного конфузу, Юлія Тимошенко попереджає: «Я хотіла б, щоб Росія сприймала Україну як рівного партнера, а не молодшого брата, щоб до політиків і країни ставилися з повагою. Я розумію, що російська політична еліта звикла до того, що українська політична еліта завжди відчувала комплекс меншовартості. Я хочу, щоб у нових відносинах між Україною і Росією цього не було. І тому мені здається, що ми повинні навчитися поважати одне одного».