«Прем’єрний» дефолт, або Кому потрібні такі банки?

«Ми, пенсіонери—вкладники «Прем’єрбанку», звертаємося до Вас як гаранта Конституції і професіонала банківської системи з проханням припинити свавілля із знищення пенсіонерів. Ми відмовляли собі в усьому, щоб вижити в останні десять років в умовах повної невизначеності. Збирали по копійках на старість, щоб мати хоч якусь підтримку від щомісячних нарахованих виплат із встановлених відсотків для придбання ліків і найнеобхіднішого для існування... Просимо у вас захисту». Такий відкритий лист Президенту України Вікторові Ющенку підписали 284 дніпропетровські пенсіонери. Це сталося після того, як, відповідно до постанови правління НБУ № 71 від 10 березня нинішнього року, почалася процедура ліквідації АКБ «Прем’єрбанк».

Історія нагадує, що проблемним цей банк став не вчора. І навіть не рік тому, коли його почало тріпати і розгойдувати з усіх боків. У 1992 році російський «Токобанк» відкрив в Україні одну із своїх філій. А 22 червня 1994 року він уже був зареєстрований НБУ як самостійний комерційний банк «Південтокобанк» з головним офісом у Дніпропетровську. Економічний крах, дефолт російського батька, змусив збори акціонерів 1999 року не лише змінити вивіску, а й запропонувати власну концепцію розвитку тепер уже «Прем’єрбанку». Про те, що відновлення пішло йому на користь, свідчить і те, що банк 2003 року перебрався до власного сучасного будинку в самому центрі Дніпропетровська.
Ставку його тодішнє керівництво зробило на кредитування малого і середнього бізнесу, підприємств вітчизняного ГМК, авіапромисловості, транспорту, будіндустрії. Процес ішов успішно. «Прем’єрбанк» вийшов на 36 місце в рейтинговому списку вітчизняних банків.
Хто тоді, та й пізніше, аж до початку минулого року, дивлячись на благополучні дані на сайті банку, порівнюючи реальні результати з «громаддям» наміченого, міг засумніватися в тому, що перспективи в «Прем’єрбанку» більш ніж багатообіцяючі?
І раптом у лютому 2004 року зненацька для більшості банківський механізм, котрий досі успішно набирав оберти, став давати серйозні збої. Зупиняються активні операції, порушуються фінансові зобов’язання перед клієнтами. Відчувши, що справа йде до дефолту, Дніпропетровська компанія «Енерго-Міг» відкликає свій гарантійний внесок у сумі 128 мільйонів гривень. Дійшло до реальної загрози банкрутства. Почався активний пошук нових інвесторів. Тодішнє керівництво НБУ зайняло вичікувальну позицію. А його глава, нині вже екс-голова, Сергій Тігіпко всіляко заспокоював громадськість, переконував клієнтів і вкладників «ПБ» у тому, що ситуація під жорстким контролем центру, що вводити тимчасову адміністрацію з боку Нацбанку поки що недоцільно.
Нарешті, в середині минулого року «Прем’єрбанк» дочекався фінансової підтримки. Але не допомогли ні 28-мільйонний кредит НБУ, виділений до серпня 2006 року на фінансове оздоровлення «Прем’єрбанку», ні збільшення статутного фонду, емісія власних боргових паперів і навіть прийнята на початку лютого нинішнього року програма оздоровлення банку на період 2005—2007 років кардинально не змінили ситуацію.
А потім настало 10 березня (до речі, день, на який було призначено збори акціонерів), коли замість обіцяних «пряників» з’явилася постанова НБУ про початок процедури ліквідації прогорілого за всіма статтями АКБ.
Як таке могло статися за відсутності всіляких зовнішніх економічних чинників? За повідомленням прокуратури Дніпропетровської області, «дослідчою перевіркою встановлено численні порушення з боку посадових осіб АКБ «Прем’єрбанк» вимог законодавства України, внаслідок чого втрачено ліквідність активів, поставлено під загрозу існування банку. Водночас керівництво банку підписувало договори переуступки права вимоги з використанням схем із заміни ліквідних активів на безнадійну дебіторську заборгованість. З вини банку не здійснено клієнтських платежів на загальну суму 63,7 мільйона гривень і завдано збитків вкладникам». У зв’язку з цим за фактом зловживання службовим становищем прокуратура Дніпропетровська проти посадових осіб банку порушила кримінальну справу.
А що криється за скупими рядками офіційного повідомлення прокуратури? На думку учасників зустрічі з працівниками ЗМІ, нещодавно проведеною ініціативною групою вкладників, працівників теруправління НБУ і ліквідатором, — штучне банкрутство і дивне нехтування інтересами вкладників, вимогами закону.
— У період з початку минулого року до цього моменту керівниками банку, — заявив представник ініціативної групи вкладників «Прем’єрбанку» Олександр Ткаченко, — було допущено порушення півтора десятка статей законів та інструкцій Нацбанку. Про це ми повідомили в листі Президенту, Генеральному прокурору і в Раду національної безпеки України.
Одночасно в керівництві «Прем’єрбанку» здійснювалася кадрова карусель, коли заступники керуючого ставали виконуючими обов’язків керуючого і через лічені місяці звільняли місце новому керівникові. Про мотиви і причини такої кадрової політики здогадатися нескладно. Адже відповідальність за наслідки — тягар дуже важкий.
— Нам зрозуміло, що відбувається аж ніяк не прозоре поховання чергового банку, — повідомив ще один представник ініціативної групи Валерій Тютюнник. — За чутками, гроші пішли чи то на виборчу кампанію провладного кандидата, чи то на купівлю компанії «Павлоградвугілля». Кредити видавали під «порожні» векселі. Сьогодні з’ясовується, що деяких кредитних документів зовсім немає.
Навряд чи про це не знали в Нацбанку, тим паче що, за словами Максима Яїцького, заступника керуючого Дніпропетровським теруправлінням НБУ (керував у той період, коли звучали оптимістичні запевняння Сергія Тігіпка), з лютого 2004 року, весь час кризи ліквідності, «Прем’єрбанк» перебував під контролем, проходили перевірки і застосовувалися обмежувальні заходи.
Наскільки вони були ефективні, бачимо з результату. А він, до речі, на думку фінансових аналітиків, комусь усе-таки потрібний. Можливо, тим, хто брав кредити під «цінні» папери, що не мають цінності, — «порожні» векселі, і не планував повертати кредити. Що вже є кримінально карним діянням.
Можливо, у якнайшвидшому похованні банку не зацікавлені лише ті, хто поставив на потік свою продуману схему повернення вкладів з дисконтом у 30—40 і більше відсотків. У такий спосіб вимиваючи з банку фінансову допомогу, можливо, того-таки НБУ, і заводячи до банку інвестиції (з тих-таки «відмитих» 40 відсотків дисконту), але вже під заставу ліквідного майна банку. А вимогами клієнтів, що виграли суди і мають рішення з переконливим початком «Ім’ям України...», безсоромно нехтували.
Про це свідчить і той факт, що з ініціативи «Прем’єрбанку» в Печерському суді Києва розглядається позов про скасування рішення НБУ про ліквідацію проблемного банку.
Дивні метаморфози сталися і з «найсмачнішим» (читай цінним і ліквідним) об’єктом банку — його офісним будинком. Незважаючи на вісім накладених арештів і внесення до «Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна», було зареєстровано два договори іпотеки застави на згаданий будинок. Що, на погляд, юристів не обійшлося без службової підробки або інших порушень. Адже перший арешт був накладений 11.03.04, а договори зареєстровано 16.04.04. Ото вже справді, що не зробиш заради власності. Нехай навіть і чужої.
Ось і виходить, що високий ліміт довіри і «жорсткий» моніторинг Нацбанку продовжили агонію «Прем’єрбанку» і дали змогу різко погіршити становище кредиторів. Адже весь цей час на вклади нараховувалися відсотки, а кошти клієнтів «танули» завдяки витонченій опіці, зменшуючи шанси кредиторів одержати відшкодування. І не випадково на зустрічі із журналістами трагічно, але, по суті, справедливо, звучало: «Нас просто знищують, ліквідують». Фізичні особи не користувалися своїми кровними грошима, а юридичні особи не могли платити податки, зарплату...
Більшість із тих, хто колись повірив у цей банк, а потім, також з усіх сил, намагався почути тих, хто обіцяв швидке світло в кінці тунелю, неминучий вихід з «тимчасових невдач», стверджували вчора і стверджують сьогодні: краще було ті інвестиції, що пішли за потурання НБУ тепер уже у зрозумілому напрямі, пустити на розрахунки із вкладниками банку. Очевидно, так. Але чий тоді інтерес превалював би?
І все ж рішення НБУ про ліквідацію банку — фактичного банкрута, який протягом року не повернув борги кредиторам або принаймні їх не реструктуризував, свідчить про рішучість нового керівництва Нацбанку ввести ситуацію у правове поле, зупинити розпилення ресурсів, що залишилися, у повній відповідності із законом реалізувати наявні активи, щоб максимально задовольнити вимоги кредиторів. А для цього потрібно, як і передбачено інструкціями, реалізувати майно на аукціонах. І краще в роздріб. Адже є такий життєвий жарт. У бізнесмена запитують: скільки буде двічі по два? «Оптом три, а в роздріб —п’ять». А така математика — лише на користь кредиторів банку.
На цьому можна було б поставити крапку. Ні — три крапки.
Очевидно, приклад «Прем’єрбанку» має слугувати наочним уроком для інших банків, для НБУ. Адже прикрий досвід — теж досвід. І ще було б правильно опублікувати прізвища банкірів, що допустили банкрутство своїх установ. Щоб їм більше не хотілося плодити згубні схеми. І ніхто більше не намагався «заробляти» за рахунок прогорілих клієнтів. І щоб нарешті очистити банківську систему країни від нечесних керівників і відновити до неї довіру...
Навряд чи ті, хто береться за банківську, визнаємо, непросту справу, не розуміють аксіоми: гроші і банки — основа життєзабезпечення держави, кровоносна система його економіки.
Але розуміти й усвідомлювати, як свідчить життя, — речі різні.