Сестра стояла на Майдані, а брат служить терористам
Інформація про те, що Сергій Здрилюк на прізвисько «Абвер» є одним із керівників терористів на Донеччині, викликала серед його рідних і земляків ефект бомби, що вибухнула. В інтерв’ю одному з центральних телеканалів Здрилюк сам розповів, що він є правою рукою терориста «Стрєлка». Саме з цього інтерв’ю рідні і земляки дізналися, чим нині займається чоловік. Спецслужби підозрюють «Абвера» у взятті в полон представників ОБСЄ. Кореспондент «Голосу України» під час спілкування з його родичами та земляками дізнався, що його рідна сестра Ольга Бровій із трьома синами стояла на Майдані. Один із хлопців отримав поранення. А ось четвертий син Ольги, який проживає в Сімферополі, там, де й Сергій Здрилюк, переконує маму по телефону, що дядько чинить правильно.
У селі Фронтівка Оратівського району на Вінниччині із згаданого інтерв’ю дізналися, що їхній земляк керує військовими підрозділами у трьох містах, є заступником командира «Народного ополчення Донбасу» Ігоря Гіркіна, в якого прізвисько «Стрєлок». Уже встановлено, що цей росіянин має великий досвід участі в «гарячих» точках. У тому-таки телевізійному інтерв’ю «Абвер» заперечив, що він і його командир координують свої дії з російськими спецслужбами. Мовляв, роблять усе самостійно, захищають Батьківщину від фашистів і бандерівців. На запитання, як ставляться до його дій рідні, однокласники, заявив, що вони підтримують його.
— Я про такого козла навіть говорити не хочу, — так зреагував на ці слова один з однокласників Здрилюка в розмові з кореспондентом «Голосу України». — Це ж треба таке городити, що ми його підтримуємо. Напишіть, може, прочитає або передадуть, що тепер однокласники його знати не хочуть. Якщо з’явиться в селі, односельчани пов’яжуть і здадуть до міліції. Зрештою, дорога в село тепер для нього взагалі закрита. Рідних шкода. Вони нині йдуть по вулиці і очі опускають додолу. Такі прекрасні люди, а він!..
— У Здрилюків гарна, працьовита сім’я, — каже директор школи Галина Кулак. — Ми всі шоковані кадрами, які побачили по телевізору. Не розумію, що з ним сталося. Я ж його зі школи знаю. На два роки старша від нього. Вирізнявся між нами тим, що багато читав художньої літератури. Дуже багато. Зрозуміло, багато знав, був цікавим співрозмовником, виділявся інтелігентністю. Чим нині пояснити його дії, не можу сказати. Для мене особисто це велике здивування.
Тетяна Паламарчук, однокласниця Здрилюка, згадує хвилюючий епізод під час зустрічі їхнього класу з нагоди 15-ї річниці від часу закінчення школи:
— Сергій тоді вразив усіх наших дівчат. Він привіз красиві троянди і вручив кожній однокласниці і вчителям. Втер носа всім хлопцям, бо ніхто, крім нього, такого більше не зробив. Хотіла б запитати його, чи пам’ятає він слова, які говорив при цьому. А я пам’ятаю. Він процитував рядок із якогось вірша: «Имеющий в руках цветы, плохого совершить не может». Наша класна керівничка, нині вона проживає в сусідній Черкаській області, теж запитує по телефону, чи не знаємо, що це сталося із Здрилюком...
Анатолій Басенко, ще один однокласник, мав намір нинішнього літа скористатися запрошенням Здрилюка поїхати в Крим на відпочинок. «Коли в Криму звіялася оця завірюха, я телефонував йому, — розповідає чоловік. — Він відповів і попросив зачекати. Чути було голоси людей. Найбільше голос Сергія. Він кричав: «Росія! Росія!». Це він так закінчив виступ на мітингу. Я йому кажу, тікай звідти, приїжджай додому, тут спокійно. А він, ніби відрубав, мовляв, продалися фашистам. Після того, хоч скільки намагався подзвонити, або не відповідає, або поза зоною. Запитував декого із хлопців з нашого класу, на їхні дзвінки він теж не відповідає».
«Говорить одне й те само, як зомбі...»
Рідна сестра Здрилюка Ольга Бровій настільки пригнічена почутим про брата, що це видно навіть з її зовнішнього вигляду. В очах смуток, говорить стиха, неохоче.
— Не знаю, що з ним сталося, — каже пані Ольга. — Телефоную йому час від часу. Намагаюся дізнатися, що це він таке робить. А він, як зомбі, повторює одне й те само, мовляв, нічого ви там не знаєте, всі обдурені бандерівцями, ось приїду, розповім і тоді вам усім розвидниться. Коли намагаюся йому відкрити очі, він перебиває і просить не виховувати, бо перерве зв’язок.
Про те, чим займається брат, сестра теж дізналася з новин по телебаченню. Каже, відчувала щось недобре. Спочатку брат пояснював, що їде з Сімферополя, де проживає, у відрядження. Куди саме, не став уточнювати. Далі не раз відповідав на дзвінки коротко, повторював, що зайнятий.
— Мамі ми нічого не говоримо, її будинок поруч із нашим, але, бачу по ній, що вже знає: це ж село, тут нічого від людей не сховаєш, — продовжує жінка. — Останнього разу він приїжджав додому взимку. Знав, що ми їздимо на Майдан. Знав, що одного з моїх синів там поранили. Але тоді він ні слова не говорив проти того, що люди добиваються справедливості.
Сестра згадує приємні епізоди з життя брата. Сергій у сім’ї наймолодший, загалом їх троє, є ще один брат Микола, середульший. «Ми так раділи, коли Сергій після школи одразу вступив до військового училища в Сімферополі, — каже пані Ольга. — Після кожного іспиту надсилав телеграму. Це такі приємні спогади. На той час ми проживали тільки з мамою, батько нас покинув раніше. Жили бідно, статків особливих не мали. Сергій знав, що в училищі буде на повному забезпеченні. І мама раділа з того. Ми всі були дуже дружні».
«Якби покаявся, люди не засуджували б»
Хата в Ольги та її чоловіка розписана в кольорах державного прапора. Віконниці голубі, ромбики — жовті. На подвір’ї альтанка, довкола якої тин з лози, на ньому глечики. У селі біля декількох будинків майорять державні прапори невеликих розмірів. Багато селян їздили на Майдан. Однокласники Здрилюка згадували, хто саме не був у ті дні в Києві. З’ясувалося, тільки ті, хто перебував за межами держави.
— Обов’язково попросіть, щоб Оля показала вам свої картини, — радила сільський голова Фронтівки Марія Онищук. — Вона така рукодільниця! У школі веде гурток української вишивки, завжди бере участь в заходах, приурочених до свята Незалежності.
Вишиває пані Ольга в оригінальному стилі. Не традиційними нитками, а стрічками. Про це вона розповіла сама, показуючи роботи. Відчувалося, що народне мистецтво, звичаї і традиції тішать її душу. Біля воріт, куди жінка винесла вишивки, стояла легкова автівка. На ній копія державного прапора. «Це діти приїхали в гості, — каже господиня. — Проживають у Києві. Я ж їх не змушувала чіпляти прапор. Патріоти. Любов до своєї землі або є, або її немає».
Брат Микола працює лісничим в одному з лісництв біля Вінниці. Нещодавно вночі до його будинку намагалися вдертися злодії. Господар прокинувся від дзенькоту розбитої шибки. Дістав гвинтівку і вистрелив з вікна. Влучив в одного із трьох непроханих гостей. Нині той у лікарні. А тепер нова неприємність.
— Поки я не готовий вам що-небудь розповісти про брата, — каже чоловік. — Зрозумійте мене по-людськи, нам дуже зараз непросто.
Дехто з односельців припускає, що їхній земляк міг змінитися під впливом дружини. Він одружився ще під час навчання в училищі. Його обраницею стала донька військового генерала. Той був росіянином. Чоловіка вже немає серед живих. Так само, як і батька Здрилюка, він помер у 1999 році. Земляки розповіли, що генерал допоміг зятю влаштуватися в СБУ. Але звідти його звільнили. Причини називають різні. Хоча конкретно ніхто не знає, чому так сталося. Перед односельцями любив похвалитися зброєю і посвідченням, коли приїжджав у гості додому, працюючи в СБУ. Про це казав один з однокласників. На одному із сайтів зазначено, що в лютому нинішнього року Здрилюк отримав російське громадянство.
— Якби він покаявся, його б усе одно судили, але термін покарання був би менший, ніж коли його затримають, — гадає один із чоловіків, який стверджує, що добре знає Здрилюка ще змалку. — Головне, люди б його не засуджували, як нині. Це його вбила путінська пропаганда. Він таким не був. Добре промили мізки! Скільки родин зазнали горя через цього старшого «брата»...
Вінницька область.
Ольга Бровій, сестра «Абвера»: «Нас однаково виховували в любові до всього українського, тому мені так подобається вишивати, а брата ніби підмінили».
Фото автора.
