12 тисяч мешканців Слов’янська не можуть отримати свій заробіток за кілька років
«Немає майбутнього, знищено минуле...»
У мікрорайоні навпроти ВАТ «Содовий завод» у Слов’янську мешкають здебільшого колишні робітники. Колись із вікон стандартних дев’ятиповерхівок відкривалася панорама працюючого на повну потужність хімічного підприємства. Тепер звідси добре видно руїни заводських корпусів. Без роботи залишилися понад чотири тисячі колишніх працівників. Ось уже п’ять років вони не можуть отримати зароблене — 80 місяців заборгованості.
— Я пропрацював на заводі 35 років, — розповідає Микола Педан. — Коли розраховувався, мені були винні 4,5 тисячі гривень. Подавав до суду, є рішення. Але грошей немає. І просвітку поки що не видно. Живу на пенсію, викручуюся. Хоча дружина хворіє, на ліки все йде. Не знаю, як жити далі з такими цінами.
Валентина КОВБАНЬ, виконувач обов’язків голови профспілкового комітету ВАТ «Содовий завод»:
— Мабуть, немає інстанції, куди б ми не зверталися. Відповіді приходять одні й ті самі: мовляв, після того як продаватиметься майно содового заводу, виплатять заборгованість у зарплаті. Але заводу практично вже немає. П’ять тисяч людей залишилися за бортом. На вулиці. Знайти роботу після сорока років практично неможливо. Молодих дуже багато виїжджає за кордон. Або працюють за наймом, у посудних цехах. Мабуть, нам потрібен новий Короленко, який написав би нову книгу «Діти підземелля». Коли наші діти, онуки без зарплати, без трудових книжок гнуть спини на господарів-«посудників». Немає роботи, немає майбутнього і знищено минуле...
Соціальні наслідки банкрутства підприємств стали предметом дискусії під час «круглого столу», організованого газетою «Голос України» у Слов’янську. Заборгованість у заробітній платі в місті перевищує 10 мільйонів гривень. Майже вся ця сума припадає на три колишніх великих підприємства — ВАТ «Содовий завод», ВАТ «Слов’янський керамічний комбінат» та ВАТ «АІЗ-Енергія». Зароблених грошей не один рік чекають майже 12 тисяч колишніх робітників.
«Ілюстрацією» до розмови стали два альбоми фотографій, принесених ліквідатором ВАТ «Слов’янський керамічний комбінат» Тамарою Жевновою. Приступивши до виконання обов’язків у листопаді минулого року, керівник підприємства розпочала з того, що ретельно відзняла всі виробничі приміщення. Як і на содовому заводі, на території керамічного комбінату — руїна і занепад. Відновити виробництво вже нереально. Зате реальністю є багатомільйонні борги перед людьми, маленькі й великі трагедії у тисячах сімей.
Довідка
ВАТ «Содовий завод»
Частка державної власності:
100 відсотків.
Кількість працюючих
на 1 січня 2005 р. — 28 осіб.
Заборгованість у заробітній платі — 4900,1 тисячі гривень.
Кількість осіб, перед якими є заборгованість у заробітній платі, — 4128.
Кількість місяців заборгованості — 80.
ВАТ «Слов’янський
керамічний комбінат»
Частка державної власності:
92,7 відсотка.
Кількість працюючих
на 1 січня 2005 р. — 18 осіб.
Заборгованість у заробітній платі — 2252,8 тисячі гривень.
Кількість осіб, перед якими є заборгованість у заробітній платі, — 2875.
Кількість місяців заборгованості — 72.
ВАТ «АІЗ-Енергія»
Частка державної власності: 0%.
Кількість працюючих
на 1 січня 2005 р. — 6.
Заборгованість у заробітній платі — 3696,9 тис. грн.
Кількість осіб, перед якими є заборгованість у заробітній платі, — 4731.
Кількість місяців заборгованості — 23.
«Я не продавав, це до мене»...
До проблеми підприємств-банкрутів Слов’янська «Голос України» звертається не вперше. Цього разу серед учасників «круглого столу» були ліквідатори — керівники, на чиїх плечах лежить відповідальність за розрахунки по боргах, у тому числі із зарплати. Найбільше критичних стріл було випущено в бік ліквідатора содового заводу Юрія Стьопіна. Ось уривок із гострої розмови.
Юрій СТЬОПІН:
— Ми неодноразово вживали заходів для погашення заборгованості. Зокрема в грудні минулого року зверталися до Фонду держмайна і Міністерства праці і соціальної політики з приводу безпроцентної державної позики. Підготували всі необхідні документи. Нашому підприємству було відмовлено в позиці. Офіційне мотивування: неможливість погашення. Тобто майно перебуває у жалюгідному стані, на цю суму майна не буде. Все, що продається, іде на поточні витрати, на зарплату працівникам охорони.
Анатолій ЛЕВІТ, міський голова Слов’янська:
— А чи ініціювали ви, щоб через Фонд держмайна і Мінпраці віддати у заставу два цехи, які не увійшли до статутного фонду, під розбирання на металобрухт? Упевнений, їхня остаточна вартість — у металі, і там напевне не 5 і не 10 мільйонів, а набагато більше. Я просив би прокуратуру розібратися, скільки саме.
Маю інформацію територіальної держінспекції праці в Донецькій області — куди витрачалася готівка на содовому заводі, з порушенням черговості задоволення вимог кредиторів. Наприклад, такий собі громадянин Хмель щомісяця брав із каси гроші на передплату періодичних видань. 452 гривні, 433 гривні, 270 гривень, 500 гривень... Мабуть, цей Хмель — найобізнаніший читач у всьому місті. Крім того, проводилася оплата за мобільний зв’язок для керівників заводу, а це нецільове використання коштів.
Сергій ПЕРЕБИЙНІС, заступник міського голови Слов’янська:
— 31 січня 2002 року відбулася угода між керівництвом вашого підприємства та Індустріальним союзом Донбасу в особі «СІС «Сода» про продаж 15 мільйонів тонн крейди-крихти на загальну суму 8 мільйонів гривень. Гроші на завод не надійшли. Минуло два роки. Ще рік — і зникнуть усі можливості в суді відстояти. Скажіть, що як ліквідатор ви зробили, аби повернути гроші на завод?
Юрій СТЬОПІН:
— Нас визнано кредитором компанії «СІС «Сода». Я не продавав, це до мене...
«Який за ліком тут ліквідатор? Шостий? Десятий?»
Валентин БАБКІН, головний спеціаліст із праці Донецької обласної ради профспілок:
— Трудовий колектив борсається з 1995 року. Коли ця заборгованість взагалі утворилася? Форма власності державна, жодної акції не продавали. Гадаю, паровоз пішов, а тепер розводимо руками. Який за ліком на цьому заводі ліквідатор? Шостий? Десятий? Я загубив їм лік. Яка велетенська сила тримає цей завод, що ані міська влада, ані правоохоронні органи — ніхто не може нічого вдіяти, щоб трудовому колективу віддати ці 5 мільйонів, які винні давним-давно?
Борис ВЛАСОВ, депутат Донецької обласної ради:
— Трудящих не цікавить, чиє це майно, — воно державне. ВАТ «Содовий завод» нічого не винне робітникам, — винна держава. Стьопін як ліквідатор був зобов’язаний зібрати головний орган управління — спостережну раду, куди входять усі республіканські органи, органи місцевого самоврядування. Вони мали давно взяти кредит, виплатити заробітну плату, а з майном — як крали, так і крадіть далі.
Начальник відділення Пенсійного фонду України у Слов’янську Світлана Ковальова вважає, що банкрутство — важливий та іноді дуже необхідний процес. Наприклад, місто має позитивний приклад в особі акціонерного товариства «Донбасхімпроммонтаж», яке пройшло процедуру банкрутства і сповна погасило всі борги — і перед робітниками, і перед бюджетом. На жаль, однією назвою перелік «позитиву» вичерпується. Разом зі збанкрутілими підприємствами відділення Пенсійного фонду отримало купу боргів, адже за законом саме підприємство відшкодовує частину пільгових пенсій за списками №1 і №2. Фактично Пенсійний фонд кредитує ці підприємства у виплаті пільгових пенсій.
Світлана КОВАЛЬОВА:
— Виникають проблеми із призначенням пенсій на пільгових умовах. У зв’язку з тим, що громадяни не можуть витребувати довідки, ми позбавляємо їх права на призначення пільгової пенсії. На цих підприємствах не проводили атестацію робочих місць, немає підтверджувальних документів із заробітної плати. Виною тому десь форс-мажорні обставини, десь — бюрократизм чиновників. Порушено права громадян, вони соціально не захищені. І наслідки цих процесів переживатимемо не один рік.
«Перше запитання — де мої гроші?»
Кожен із трьох слов’янських промислових велетів пройшов свій шлях банкрутства — болісний, звивистий і далекий від цивілізованого. ВАТ «АІЗ-Енергія» отримало нового власника наприкінці минулого року. Новий господар навмисне зберіг звичну торговельну марку арматурно-ізоляторного заводу і має намір відновлювати виробництво. Однак із коштів, виручених від продажу майна підприємства-банкрута, лише невелика частина (500 тисяч гривень) була спрямована на виплату заборгованості у зарплаті. На той момент діяла норма закону, згідно з якою передусім погашають забезпечені заставою вимоги. А ось зарплата працівників — це вже друга черга.
Андрій КОРОТЕНКО, представник ліквідатора ВАТ «АІЗ-Енергія», представник власника:
— Одразу зазначу, що власник придбав завод саме для роботи, профіль не змінюється. Завдяки підтримці міста і всіх служб укладено договори на постачання газу, світла, відбувається реєстрація телефонів. Тобто завод починає жити у старих будівлях, зі старим обладнанням, але новим життям. Ми відчуваємо гостру нестачу спеціалістів. Просимо допомогти службу зайнятості, оголошення висять. Однак з робітниками спілкуватися морально важко. Адже це люди, які працювали тут і раніше, за тими самими верстатами. І перше запитання у них — де моя заборгована зарплата? Нам вигідніше розрахуватися з людьми, ніж із бюджетом, але такий був закон... Тепер адвокатська контора разом з ліквідатором займається витребуванням боргів, які дісталися у спадок. Там великі суми, які можливо все-таки отримати і розрахуватися з людьми.
Інша ситуація на керамічному комбінаті: за касаційною скаргою Фонду держмайна в Києві Вищий господарський суд скасував рішення Донецького обласного господарського суду від 9 серпня минулого року про призначення ліквідаційної процедури підприємства. Схоже, київські чиновники анітрохи не уявляють, що таке керамічний комбінат сьогодні. Від минулого майна залишилася хіба що назва.
Тамара ЖЕВНОВА, ліквідатор ВАТ «Слов’янський керамічний комбінат»:
— Якби не призупинили цю процедуру, найбільше, що ми отримали б від продажу, — близько одного мільйона (загальний борг — понад 2,2 мільйона гривень). Тобто джерел для погашення зарплати на місці немає. І якщо когось цікавить моя думка, то це держава має докласти зусиль і вжити заходів. Вважаю, з людьми повинні розрахуватися.
З тим, що саме держава повинна взяти на себе виплату багатомільйонного боргу у зарплаті, погодилися й інші учасники «круглого столу». Так, індустріальної слави Слов’янську не повернеш, і можна сперечатися, добре це чи погано. Куди, кому, за якою ціною і як продавали чи віддавали майно підприємств — на це питання мусять відповісти компетентні органи. До речі, представники прокуратури, яких ми також запрошували на засідання, не з’явилися. Задля справедливості варто відзначити, що кримінальні справи проти колишніх керівників і ліквідаторів підприємств порушували, однак інформації про те, щоб якась із справ була доведена до суду, немає. Люди, які роками не можуть отримати заборговану їм зарплату, говорять про очевидне безсилля правоохоронних органів на тлі масового розкрадання майна підприємств-банкрутів. А керівники місцевої влади пропонують відділити виплату заборгованості у зарплаті та наведення порядку на заводах.
Анатолій ЛЕВІТ, міський голова Слов’янська:
— На даний момент напруженості з працевлаштуванням у місті немає: всі, хто хотів, працюють. Статус безробітного мають лише 2,5 тисячі осіб, це нормальна цифра. Але борги із заробітної плати треба виплачувати. І робити це має держава. А потім уже нехай розбирається. Захоче — на збитки спише, захоче — знайде, де загубили і хто винен у цьому. Але з людьми треба розрахуватися.
Довідка
Загальна сума заборгованості у зарплаті в Донецькій області становить 325 мільйонів гривень. Із них 170 мільйонів — на рахунку підприємств-банкрутів. У стадії банкрутства 623 підприємства регіону. Із них, за даними обласної держадміністрації, лише 90 можуть реально погасити борг, у решти перспективи не такі райдужні.
