Першого квітня членам житлової комісії Дніпропетровського гарнізону було не до жартів. На своєму засіданні цього дня вони обговорили п’ять серйозних питань. З-поміж них два перші: «заслужбовування» житла на вулиці Котляревського, 11, і розмін житла по вулиці Білостоцького, 34. Інші стосувалися розподілу «вторинних» квартир, заслуховування членів житлової комісії із складання і затвердження списків...
З одинадцяти членів ЖК за те, щоб 14 із квартир, виділених у будинку на вулиці Котляревського у Дніпропетровську, стали службовими, проголосували вісім. Один був проти, двоє утрималися. З другого питання прийняли рішення: зобов’язати начальника квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ) Дніпропетровського району підготувати документи для обміну житла на квартири меншої площі.
26 березня начальник Дніпропетровської КЕЧ підполковник Заяць Г. Є. передав командувачу 6-м армійським гвардійським корпусом — начальнику Дніпропетровського гарнізону, генерал-майору Борискіну Ю. В. лист № 228 такого змісту: «Для розподілу серед безквартирних військовослужбовців Дніпропетровського гарнізону, а також для взяття на облік у Дніпропетровську КЕЧ району, від Управління експлуатації фондів розквартирування військ і капітального будівництва військ протиповітряної оборони подано сім квартир загальною площею 1285,4 кв. м на суму 1862544,6 грн. Квартири розташовані за адресою... (перелік додається). У зв’язку з тим, що квартири № 108, 70, 34, 35 мають велику площу, вони не можуть бути виділені і розподілені військовослужбовцям гарнізону. Закрите акціонерне товариство «Укртрансенерго» в особі голови Управління Автенюка Бориса Миколайовича в рахунок виконання своїх зобов’язань за договором №№ 9/1-2-17Др від 2 липня 2002 року, пропонує обмін вищезазначених квартир на одно-дво-трикімнатні квартири загальною площею 50—100 кв. м в інших будинках м. Дніпропетровська. Для цього прошу Вашого дозволу скласти додатковий договір і погодити його з заступником командувача ПівденОК з будівництва і розквартирування — начальником КЕУ».
На листі два підписи генерал-майора Ю. Борискіна: під резолюцією «дозволяю» і під розпорядженням «винести це питання на житл. комісію».
Вказівки були виконані по-військовому: через тиждень начальнику КЕЧ було вже офіційно поставлено завдання —підготувати документи для обміну.
Підполковник Геннадій Заяць каже, що не розуміє, чому в гарнізоні зчинився галас навколо цих квартир. Якби документи потрапили до нього раніше, він давно б зайнявся обміном: для військовослужбовців вони не підходять.
П’ять із семи квартир справді дуже великі: чотири двоповерхові чотирикімнатні загальною площею по 239—242 кв. м кожна. Одна, однокімнатна, загальною площею 108 кв. м. А дві із семи у «квартирному комплекті» не такі елітні: чотирикімнатна загальною площею 117 кв. м і трикімнатна 95,5 кв. м. Увесь цей метраж було куплено командуванням військ, тоді ще ППО, у 2001—2002 роках за ціною всього півтори тисячі гривень за 1 кв. м. Сьогодні за такою ціною пристойне житло навряд чи вдасться придбати навіть на вторинному ринку, зітхає Г. Заяць.
І хоча на листі №181/9/4/181 за підписом командира військової частини А1206 полковника М. Радченка з Управління експлуатації фондів, розквартирування військ і капітального будівництва військ ППО з актами прийняття цих семи квартир для Дніпропетровської КЕЧ стоїть дата 29 грудня 2004 року, Геннадій Заяць запевняє, що до нього документи потрапили тільки наприкінці лютого, тобто майже через два місяці. А де вони взагалі блукали з 2002 року, він і припускати не може. Хоча не заперечує, що саме «елемент невідомості» — одна з причин перманентних невдоволень безквартирних дніпропетровських офіцерів.
Акти прийняття цих квартир, каже Г. Заяць, не підписані. Тепер, за його словами, має відбутися довга і копітка процедура їхньої реєстрації в БТІ, розгляд нових пропозицій від АТ «Укртрансенерго», вибір-огляд, перевірка за метражем житла на вторинному ринку.
«Можливо, через свою громіздкість ці квартири і не змогли розподілити серед родин офіцерів ППО, для яких вони тоді купувалися, — висловив припущення Г. Заяця, — адже повинна суворо дотримуватися норма — 13,5 кв. м на людину. Тому, якщо і нам не вдасться обміняти ці квартири на інші, меншої площі, доведеться просто відмовитися від наряду».
Ці диво-квартири на 10 поверсі будинку, що майже на березі Дніпра, за словами Г. Зайця, ні він сам, ні командири Дніпропетровського гарнізону й армійського корпусу навіть не бачили. Але чув про них уже багато хто. Хоча не всі знають, що ця багатоповерхівка на Білостоцького досі не добудована. І коли це здійсниться, навряд чи кому відомо.
Як і термін остаточного введення в експлуатацію іншого «військового» об’єкта — житлового будинку на вулиці Котляревського, 11, будівництво якого розпочалося ще в 1988 році. Але і донині із трьох його під’їздів тільки в одному є ліфт, а багато квартир не мають офіційних актів приймання в будівельників.
За словами заступника командувача корпусом по тилу і голови житлової комісії гарнізону, полковника Олега Данельського, рішення про «заслужбовування» 14 квартир у цьому «довгостраждальному» будинку на квітневій житловій комісії було прийняте більшістю голосів. А вже це, на його думку, може бути гарантією легітимності. До речі, її часто і не вистачало всім попереднім розпорядженням із приводу переведення частини житла в службовий ранг. До того ж, на відміну від минулих років, рішення тепер серйозно підкріплене і чинним з 1 січня 2005 року Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їхніх сімей».
Що в гарнізоні «з житла» зараз усе робиться з обов’язковим дотриманням норм законодавства, запевняє і юрисконсульт управління частин військового корпусу підполковник Сергій Полив’яний. Часті суперечки останніх років навколо правочинності того чи того розподілу житлової площі, «заслужбовування», черговості, пільг зробили військового юриста справжнім докою у житлових питаннях. У його примірниках законів, положень, наказів, постанов, додатків і доповнень потрібні, тобто особливо спірні статті й абзаци, давно виділені ним різними фарбами фломастера.
Нагадаю, що минулі спроби перевести квартири для військовослужбовців у службовий ранг часто хибували прихованими або явними порушеннями правових вимог. А це спричинило невдоволення «запасних» офіцерів і тих, які служать. До речі, сьогодні під першим номером у гарнізонному списку на житло значиться претендент із 1987 року. За ці роки траплялося багато чого: справи передавалися до судів, на квартири накладався арешт. Серед «перегинів» заступник голови гарнізонної житлової комісії, полковник запасу Віктор Таратушка називає, наприклад, й існуючу досі практику одноосібного прийняття рішень командувачем про «заслужбовування» житла.
— Буквально всі розпорядження з житла повинні прийматися тільки у відкритому режимі, —прокоментував ситуацію в гарнізоні під час зустрічі з кореспондентом командувач корпусу генерал-майор Юрій Борискін. — Намагаюся бути доступним для підлеглих з будь-яких питань, а тим більше квартирних. Самому за роки служби довелося змінити вісім тимчасових квартир. Тому добре розумію тих, кому доводиться жити по чужих кутках.
Юрій Валентинович очолив корпус чотири місяці тому. Власного житла не має. Мешкає в гарнізонному готелі. З 2002 року він — четвертий командувач шостим корпусом.
— У нас у гарнізоні три черги — загальна, пільгова і позачергова (це для тих, хто звільнився з армії без житла), — зазначає командир корпусу. — Стараємося, щоб жодна з них не «буксувала». Але і «заслужбовування» житла в армії — завдання не з останніх. До того ж тепер активніше треба формувати фонд службового житла під конкретні армійські посади.
Останні рішення гарнізонної житлокомісії засвідчили, що відкритістю можна багато чого досягти. З висновками, що раніше приймали, як то кажуть, в багнети, намагались погодитися навіть активні ще вчора опоненти. А проти «заслужбовування» із членів комісії проголосував тільки Віктор Таратушка.
Але вже 9 квітня біля штабу корпусу зібрався мітинг військовослужбовців запасу й офіцерів-відставників Дніпропетровська. Вони привселюдно висловилися проти чинної в гарнізоні практики одержання житла. Мітингувальники підкреслювали, що в черзі тут стоять 1107 родин, з яких більш як половина чекають житла вже понад десять років. У своїй резолюції вони зажадали: передавання всього житла, що надходить на гарнізон, у розпорядження житлокомісії, обов’язкового включення до її складу представників громадських організацій і офіцерів запасу, притягнення до відповідальності тих, хто досі допускав порушення у вирішенні житлових проблем, і тих, хто продовжує вдаватися до такої практики...
Ні, рано ще ставити крапку в конфліктній ситуації, що виникла в Дніпропетровському гарнізоні навколо розподілу й одержання квартир. Деякі з мітингувальників навіть прямо стверджували: тільки-но вляжеться нинішній ажіотаж — усе робитиметься, як і колись. Поживемо — побачимо.
