Упродовж сорока років відомий публіцист і мистецтвознавець Микола Шудря досліджував життєпис нашого уславленого кінорежисера і письменника Олександра Довженка. Розвідки і знахідки Миколи Архиповича, цікаві інтерв’ю і спогади близьких Довженкові людей, досі розсипані по численних газетах і часописах, тепер побачили світ окремим томом.
Більшість публікацій Миколи Шудрі та інших авторів, вміщених у 400-сторінковому збірнику «Геній найщирішої проби», і досі сенсаційні й ексклюзивні. За спогадами очевидців дослідник відтворює Довженкові діалоги зі Сталіним. Самозакоханий диктатор дуже сподівався, що Довженко зробить фільм про нього — «наступного Чапаєва». Коли надія не справдилася, а режисер 1944 року замість героїки пропонує трагедію «Україна в огні», Довженко побував на прийомі у Кремлі. Звідти його додому підвозив сам Сталін, а Олександр Петрович вже готувався до розстрілу... Дослідник дає читачеві посмакувати розгромним фейлетоном самого Дем’яна Бєдного «Філософи» — відгук на найвідоміший Довженковий фільм «Земля». Стрічку, що тріумфувала на кількох європейських кінофестивалях, названо «нестерпною гидотою» і «контрреволюційним паскудством»...
Саме Микола Шудря у 1994 році вперше опублікував листування кінокласика з першою дружиною, з якою офіційно розлучився лише незадовго до смерті. Перед читачем постають радощі і болі особистого життя Довженка. Доповнює картину майстерне інтерв’ю автора з другою дружиною — кінозіркою кінця двадцятих років Юлією Солнцевою, вже на схилі її літ. Не залишить байдужим розкопане в архівах досьє під кодовою назвою «Запорожець», що його вели на Довженка радянські спецслужби.
Видрукувана тисячним тиражем книжка призначена для шанувальників екрана — від звичайних глядачів до фахівців, тому автор дбайливо дібрав доречні публікації учнів і послідовників Довженка — Івана Миколайчука і Василя Симоненка, Сергія Бондарчука і Юрія Любимова, Богдана Ступки і Костянтина Степанкова, спогади рідних і колег. Цікаво, що в кількох епізодах згадуються мрії кіномайстра про масштабну екранізацію «Тараса Бульби». До здійснення Довженкового задуму український кінематограф підійшов лише у ХХІ столітті.