Писання лозунгів для акцій протесту стало в нас жанром народної творчості. Вгадайте, що означає цей плакат: «Кочерга дасть владі гіркого мигдалю!» Підказка: Житомирський облмуздрамтеатр носить ім’я Івана Кочерги, тут недавно відбулася прем’єра «Феї гіркого мигдалю» за п’єсою цього відомого драматурга. Лозунг став ніби елементом декорації своєрідної «культурної» революції, що відбулася в театрі.
Дія перша: «Геть директора!»
«Багато років колектив театру схиляв голову до підніжжя трону царя і бога, яким звик себе вважати Леонід Данчук. Настав момент істини. Ми відкриваємо завісу...» Так пояснили працівники колективу Житомирського облмуздрамтеатру причину скликання зборів, на яких вони заявили, що не хочуть бачити свого керівника. Написали відкритого листа головам ОДА та облради, прокуратурі і профільному комітетові ВР. У листі сказано, що Л. Данчук, призначений директором театру 1980-го, в 1992 році став також художнім керівником та головним режисером одноосібно, і відтоді театр втратив цілу плеяду талановитих акторів та інших працівників, мистецтво занепадає, актори перетворюються на клубних аматорів.
Леоніда Данчука на зборах не було, але позицію він висловив:
— Триває боротьба за владу. Режисер театру Артеменко, який певний час виконував обов’язки директора, організував групку людей, куди ввійшли всі, хто не хотів нормально працювати.
Але «гіркий мигдаль» у тім, що Григорію Артеменку невипадково довелося виконувати обов’язки керівника. Деякий час найбільше відвідувачів приходили в театр на... виставки-ярмарки, що відбувалися у фойє. А це пов’язано з орендою приміщення. Данчука спіймали під час отримання хабара, довго тягнулися слідство, судовий процес. Вирок, зрештою, був гуманним, тож Данчук повернувся на посади директора й художнього керівника. Цей період у колективі розцінюють як найгірший. Стверджують, що саме через директора нове творче поповнення не могло створити студії — він «боїться конкуренції». Багато тих, на кому театр тримався, звільнилися «за власним бажанням». Особливо обурив людей наказ, згідно з яким «спільники» (у кримінальній справі проходив не сам) стали одержувати щомісячну доплату за моральні збитки та складність роботи.
Збори дійшли думки, що посади директора й художнього керівника слід розділити. Було висунуто кілька кандидатур.
Дія друга: «Не чекали?»
Ніхто з претендентів, висунутих колективом театру, не знайшов підтримки обласної влади. Замість них на оглядини привели Віктора Балюрка (недавній начальник облуправління культури).
З інтерв’ю Леоніда Данчука:
— Я добровільно написав заяву про звільнення, хоч мав контракт з облрадою по травень 2007 року. Зробив це, щоб передати справи В. Балюрку. Серед його досягнень досить згадати звіти Житомирщини в Палаці «Україна» в Києві — область входила в першу трійку по країні. Тобто наша культура на висоті. Але ображені стали виступати вже проти Балюрка: мовляв, він продовжуватиме традиції Данчука. Але я пишаюся тим, що я старожил серед директорів у масштабах України — беззмінно очолював театр 24 роки, і він перебував на творчому підйомі.
Але колектив об’єднався — вже проти Балюрка. Мовляв, бачити його не хочемо. Хоч проти нього особисто нічого не маємо, але ж Віктор Степанович підтримував Данчука!
Балюрко зняв свою кандидатуру. А колектив розділився, бо претендентів було багато.
Дія третя: «Буде Наташа Ростова?»
Коли на зустріч з колективом прийшов голова ОДА Павло Жебрівський, кожна група підтримки хвалила свого претендента. Павло Іванович застеріг: «Чому, коли ми пропонуємо кандидатуру — це тиск, а коли ви — це істина?» Нагадав, що в депутатів облради є сумніви щодо претендентів від колективу. А влада має довіряти тим, хто розпоряджатиметься грішми, в тому числі з обласного бюджету. Для розв’язання конфлікту запропонував нейтральну особу, яка не має стосунку до жодної з команд, — класного менеджера, за його словами. З’ясувалося, що це Наталія Ростова, яку добре знає по спільній роботі в «Нашій Україні».
Житомир.
