У 1914—1915 роках у Києві, на Звіринці, з’явився Олексіївський кадетський корпус для дітей-сиріт Першої світової війни. До його ансамблю входить один із найбільших в Європі критий кінний манеж зі стайнями, конкурне поле, плац, легкоатлетичний стадіон і плавальний басейн. Нині комплекс споруд належить Військовому ліцею імені Івана Богуна.

Ліцей є пам’яткою архітектури (Рішення Київського міськвиконкому №1804 від 22.11.1982 р., охоронний №57) та історії (Рішення Київського міськвиконкому №159 від 27.01.1970 р.). Вся ділянка розташована в зоні регулювання забудови І категорії (Рішення Київського міськвиконкому №920 від 16.07.1979 року, додаток №2, П.5,6). В зоні регулювання забудови І категорії повністю зберігається планувальна структура і забудова, що історично склалася.
Давно нема квітучого Звіринецького яблуневого саду! На місці Печерської фортеці, у Старонаводницькій балці, виросло «Царське село». Багатоповерхівки, всупереч усім канонам, зведено впритул до пам’ятки архітектури, вони буквально нависають над історичними спорудами. А залишок Печерського оазису спокушає будівельників! Заповідну територію військового ліцею частково планують знести й збудувати ще кілька хатинок «Царського села». Дай їм волю, вони й Печерську дзвіницю завтра перебудують на багаторівневі квартири з «євроремонтом». Наші архітектори ніби не в Києві народилися — навмисно знищують неповторність нашого міста. А мораль? Впритул до новобудови, яку саме зараз зводять в яру, знаходиться Звіринецький цвинтар, де є, зокрема, могили настоятельниць Фролівського монастиря. Біля входу — братська могила воїнів Другої світової. Цвинтар продовжує розвиватися, що недопустимо за нормативами планування, забудови та санітарної гігієни: на краю цвинтаря з боку «Царського села» ховають померлих мешканців того самого «села».
Призначена для забудови ділянка — у тилу садиби ліцею, на краю схилу Старонаводницької балки та з боку вулиці Командарма Каменєва. Сьогодні захисту потребує кінний манеж, конкурне поле зі стайнями, стадіон, старовинний басейн, територія автопарку ліцею, а завтра, хтозна, може, й сам центральний його корпус!
І мало хто розуміє, яка перлина знаходиться у центрі міста! Я маю на увазі кінний манеж. Такі манежі здавна прикрашають столиці Європи. У Віденському манежі на кінну виставу важко потрапити, хоча квиток коштує не одну сотню євро. У таких манежах проводять найбільші кінні спортивні змагання з вищої школи верхової їзди та конкуру. Наш манеж не тільки не поступається найвідомішим манежам світу, а й перевершує їх за розмірами. У різні роки тут шліфували кавалерійську майстерність бойові генерали — Гречко, Чуйков, Ватутін, Панфілов, відомі кіннотники Семен та Валентин Бовкуни, заслужені тренери СРСР та України Кирім Ченкуров, Борис Мурашов, Володимир Нагорний.
Останнім командувачем Київського військового округу, хто приймав військові паради на коні, був двічі Герой Радянського Союзу Василь Чуйков. Про кінні паради в Києві забули одразу, тільки-но Чуйкова перевели до Москви. Стайні і коні є тут і досі, але манеж переобладнали під легкоатлетичний. Тепер тут тренуються борці та гімнасти на батуті, а кіннотники лише мріють про це.
Вже протягом багатьох років є думка: ввести кінну підготовку до програми фізичної підготовки майбутніх офіцерів Українського війська. А ще у нашій козацькій державі зустрічати почесних гостей теж варто було б на конях, як це роблять у Британії, Голландії, Бельгії, Данії. Мріяли й наші військові оркестранти навчитися їздити верхи. В Україні давно є кінний козацький театр, а приміщення для виступів і досі нема. Нема своєї стайні й у кінного загону полку ППС міліції. Що вже казати про те, що за годину їзди верхи зарубіжні дипломати не пошкодують кількасот гривень. А для мешканців «Царського села» кінні прогулянки (поруч з домом) — царський дарунок! Та й лікарям відомо про гіпотерапію для дітей, хворих на ДЦП — а їм дістатися до стайні у центр міста легше, ніж за околицю.
Не треба боятися витрат, адже реставраційні роботи пам’ятки архітектури проводити все одно необхідно. Коням не потрібний обігрів стайні та манежу, тож зняти підлогу і завезти пісок із тирсою — справа проста. А коней ЦСКА ЗС України треба перевести з Печерська до стайні спортроти у спорткомплексі «Чайка». Бо вже давно жодна робота на стайні не ведеться, лише 7 коней із колишніх 40 (!) та три поні іноді гуляють захаращеним подвір’ям. Для чого оті поні на армійській стайні, хіба що «для поголів’я», аби неіснуючих коней не зняли з продзабезпечення? Час забрати базу у недбайливих господарів і передати її в надійні руки тих, у кого на балансі усі згадані споруди — Київському військовому ліцею імені Богуна.
...Деякі наші армійці з легкістю можуть продати що завгодно. Втім, є серед них чесні люди. Як от директор Департаменту капітального будівництва та управління фондами МО України Сергій Велижанський. Він сказав категоричне «ні» відчуженню і забудові території ліцею — і 23 листопада 2004 року подав рапорт про відставку. Та будемо сподіватися, що не всі достойні люди у відставці сидять!

Ольга СІНЬКЕВИЧ, заслужений майстер спорту.