— Степане Антоновичу, оскільки ви — нова людина в депутатському корпусі, розпочнемо із вашої родословної. Прізвище у вас —знакове...
— У нашій родині всі мають козацькі прізвища: мама — Нечай, бабуся — Халабура. Після знищення Січі частина козаків оселилася по Дністру. Зокрема, і в селі Чернелиця. У нас були старовинні традиції у одязі й піснях, відмінні від місцевих. У родині зберігалося з десяток старовинних шабель, але в 50-ті роки їх забрав КДБ. У цьому селі досі живуть мої батьки, люблю там відпочивати. З роками відчув, що мене дедалі більше тягне додому. Село Чернелиця відоме і як один з центрів партизанського руху. Останній бій був тут 1959 року. І тому у вихідців села — специфічне виховання, яке завжди було націлене на любов до України. Для нас неприйнятною була тодішня радянська влада. У нашому селі була потужна школа. Усі 34 випускники мого класу отримали вищу освіту, досягли серйозних результатів у житті.
У політехнічному інституті, де вільнодумство зберігалося аж до середини 70-х років минулого століття, я кілька разів потрапляв під пресинг КДБ за виступи, що їх трактували як націоналістичні. 1965 року, коли навчався на другому курсі, познайомився із В’ячеславом Чорноволом. Ми мали доступ до самвидаву, читали і розповсюджували заборонену на той час літературу. 1988 року відбувся попередній захист моєї докторської дисертації, тоді ж я знову зустрівся із Чорноволом і поринув у велику політику.
— У Львівському політикумі вас і досі ідентифікують як «людину команди Чорновола». Що це означає для вас?
— В. Чорновіл вплинув на моє становлення. Я брав участь у політичних акціях, ми разом ішли на вибори і завоювали владу. Для мене визначальними були 1988—1990-ті роки. Пригадую, коли працював на оборонному підприємстві, до нас на дискусії приходили секретарі міськкому і обкому партії. Ми вели дискусії стосовно всіх сфер життя. Секретар міськкому компартії запитав: «Ви прагнете влади?» Я відповів: «Так, ми воюємо за владу і її здобудемо». Це й сталося 1990 року.
У нас був цікавий тандем. В’ячеслав Максимович займався політикою, проблемами демократизації суспільства. Він надзвичайно швидко реагував на події, задавав тон, передбачав перебіг політичних процесів, «тягнув» за собою всю Галичину, а разом із тим — Україну. Я із своєю командою опікувався розробкою економічних реформ та їх реалізацією. Практично наші напрацювання впроваджували по всій Україні. Щоправда, часом у обрізаному, перекрученому вигляді. Приватизація житла, реформування аграрного сектору розпочалися на Львівщині. Цей досвід використали і в Росії.
— Ви прийшли до парламенту саме в період проголошення і втілення доволі радикальних реформ у різних галузях і напрямах. Як прагнете долучитися до них?
— Завжди намагаюся дійти до рівня наукового осмислення. Тепер бачу багато помилок в урядових заходах. Перш за все це пов’язано з відсутністю системності, комплексності. Реформи мають бути синхронними, зачіпати всі сфери життя і посилювати одна одну. Реформаторство вимагає динамічної рівноваги, воно має стати засобом консолідації, а не роз’єднання суспільства. Не може бути успіху в економіці без відчуття ефективної свободи як усвідомленого способу життя. Кожна ініціатива повинна мати суспільний вихід. Помаранчева революція відкрила нові можливості. Думаю, що досвід попередньої роботи, наукових досліджень позначиться на моїй депутатській діяльності.
— Ви залишаєтеся в НРУ?
— Так, я залишаюся з Рухом. Історія боротьби за Україну не розпочалася помаранчевою революцією. У сучасному періоді Народний рух України відіграв фундаментальну роль, він був провідником цієї боротьби. На жаль, багатьом новим лідерам Рух заважає. Декому хочеться, щоб не було суспільної пам’яті, щоб історія починалася з них. Бо постає питання: де вони були в 90-х роках? Чому одні виходили на барикади, а інші — ні? 1998 року двоє людей могли серйозно вплинути на характер виборів. Це — В’ячеслав Чорновіл і Вадим Гетьман. І вони обоє загинули. Втрата лідера із гетьманськими рисами, харизматичністю, відкритою публічністю — непоправна не лише для партії, а й для усіх нас. Маю намір долучитися до розслідування вбивства Чорновола.
— У якому комітеті Верховної Ради працюватимете?
— У Комітеті національної безпеки і оборони, який очолює Георгій Крючков. У нас партійних проблем не буде. Коли йдеться про національну безпеку, і комуніст, і націоналіст мають мислити чітко і ясно.
— Як оцінюєте ідею позафракційного об’єднання депутатів від Львівщини?
— Андрій Шкіль запропонував цю ідею і дуже активно взявся за її втілення. Я увійду в це об’єднання, бо маємо пам’ятати про малу батьківщину.