Херсон звільнили 14 березня, але Сталіну доповіли про 13-те

У міській раді ветеранів зауважили, що Черкашин — безпосередній учасник боїв за визволення Херсона. З’ясувалося, що в Миколи Семеновича 13 березня ще й день народження! Тоді, у 44-му, вісімнадцять йому і виповнилося.

Наша зустріч відбулася в кардіологічному відділенні шпиталю інвалідів війни. “Весь час ми чули, що, мовляв, Батьківщина нас не забуде. Та де там! Образливо”, — зітхає сивий ветеран, коментуючи моє враження від маленької палати з облупленими кахельними стінами, де, крім двох ліжок, — стілець, тумбочка й вішалка. Спогади минулих часів відволікають від дум про сьогодення:
— Херсон визволили фактично 14 березня. Але поспішили доповісти Сталіну. До того ж у повідомленні Інформбюро назвали Херсонщину областю, а вона тоді була районом. Завдяки цій “помилці” довелося правителям область утворювати, а дату визволення святкувати на день раніше.
На війні Черкашин з шістнадцяти років:
— Коли просився на війну, спочатку відмовляли. А я чіпкий: “Візьміть мене, дядьку, я горобців на льоту з рогатки стріляю!”. У нас на Кубані всі такі спритні, справжні козаки, не те, що нині.
Торік Микола Семенович їздив у військову частину на зустріч з однополчанами 295-ї Гвардійської стрілкової дивізії. Пригадували молодість, як нормативи з стрільби на відмінно склав. І про кохання:
— Важкі бої були. Дніпро кров’ю спливав. Дивізія, що визволяла Херсон від фашистів, квартирувала на лівому березі. Тут я і познайомився зі своєю майбутньою дружиною. І тещею. Уявляєте, забув у господарів саперну лопатку, а вона з міткою іменною була... Потім тричі був поранений, навіть редагував окопний бойовий листок “Прочти и передай товарищу”. Дійшов до Берліна. І аж через кілька років повернувся в Голу Пристань, бо залишився служити в армії після війни. А лопатка на місці! Виростили з дружиною трьох дітей. На жаль, два роки, як овдовів. Вона любила Єсеніна, а я — Наташу Ростову. Тож сина назвали Сергієм, а доньку Наталею, третього ж — Миколою Миколайовичем, на честь батька.
Так склалося, що з журналістикою Черкашин не розлучався. Закінчив робкорівський факультет, був удостоєний навіть спеціальної журналістської премії за книжку про бойових побратимів. “Чесно скажу: я — мастак! Коротких оповідок, зокрема. А скільки провів зустрічей, прес-конференцій, “столів” — круглих, овальних, довгих”, — жартує Микола Семенович.
Він має бойові ордени й медалі, а ще — звання заслуженого працівника культури РРФСР. З культурою не розлучається й нині. Очолює клуб ветеранів “Зустріч”:
— Ось приходьте на наші вечори, переконаєтеся, як ми ще порохом трясемо. З піснями, танцями, дискотекою. Здоров’я б лише, а решта — усе гаразд!..

Херсон.