Я — колишній вихованець 64-го Польового пересувного хірургічного госпіталю. Він вважався прифронтовим і надавав першу допомогу пораненим солдатам. Наші медсестри не раз, рятуючи поранених, і самі потрапляли під обстріли та бомбування.
А я, як найменший, завжди уважно слухав накази старших за званням і роками та старанно виконував доручення. Часто допомагав пораненим, чергував на кухні, а одного разу мені навіть доручили охороняти полоненого — румунського офіцера. Він перебував під замком, але для мене це було дуже серйозне завдання.
А ще пригадую випадок у Румунії. Наш госпіталь брав участь у ліквідації німців, які відступали, за селом у кукурудзяному полі. Я був поруч з майором-хірургом і перший побачив німця. Майор устиг вистрілити і поранити супротивника, а потім сам йому й кулю витягав із плеча. Лікар...
Був наш шпиталь і в Югославії. У місті Загребі, пам’ятаю, мені якусь медаль причепили до гімнастерки. Усі дивувалися, що я — такий маленький солдат.
У Відні нашому госпіталю виділили кімнату для прийому поранених, а мене в ній призначили вартовим. В Австрії я з дівчинкою однієї цікавою познайомився. Чи пізнала б вона мене тепер...
Згадую наш польовий шпиталь і так хочу усіх побачити або хоча б довідатися, де вони і як. Може, хто згадає мене за фотографією, прошу вас, відгукніться.

Бершадь
Вінницької області.