Про це можна дізнатися у «Хаті Савки», в селі Нові Петрівці Вишгородського району. Виявляється, це село — найвища точка на Поліссі. За 200 метрів, через яр — Межигірський храм, колишня Запорізька лавра, де козаки в середині XVІІ століття освячували зброю. Про це розказав нам господар садиби-музею старожитностей та етнографії Полісся Леонід Васильович Шилов, на прізвисько пан Савка. А організувала нам подорож до Нових Петрівців Спілка сприяння розвиткові сільського зеленого туризму в Україні. Простіше — це люди, які допомагають українцям відпочити по-українськи.
Хата Савки — це жива історія, це місце, де опиняєшся за межами галасливої цивілізації, за межами простору і часу. Збудована понад 200 років тому, вона майже не змінила сьогодні свого вигляду.
— Поліщуки завжди шанували дерево, — пояснив нам пан Савка, показуючи свою ошатну огорожу, — рубати берези чи клен можна тільки тоді, коли їх душі сплять — взимку. І ставити їх належить догори головою, інакше ті розгніваються.
На тину — напис: «Хата Савки», складений з гілок. Ці «літери» господар знайшов у лісі, й дуже ними пишається. На тому-таки тину висить стародавня карта Полісся, написана олією на полотні й увінчана староруським написом: «Подвиги Твоя узревъ, славити Его в нескончаемыя веки. Аминь». Тою самою мовою — не церковнослов’янською, а давньоруською — прочитав пан Савка молитву перед обідом. Гостей посадили у світлиці, попід старовинними образами, і господиня заходилася накривати на стіл: дістала з печі горнятка та макітри, розлила по глиняних мисках борщ, подала пампушки з часником, вареники з капустою та маком. Приготовані за давніми рецептами поліські страви, які ми куштували дерев’яними ложками, були неперевершені. А ще ми побачили на власні очі, як жінки обробляють попелом та гарячим камінням одяг, як товчуть у ступі просо, клепають косу, майструють взуття. Надворі майстер колов цурки — заготовки для дерев’яних ложок. Гості захотіли і собі навчитися. Додому дехто поїхав із трохи кострубатим, але власноруч вирізаним березовим прибором.
Отже, не треба їхати на Мальдіви чи до Швейцарії, щоб добре відпочити. У наших селах це можна зробити не гірше, але набагато дешевше. Саме цим займаються члени Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Вони намагаються переконати уряд у потребі фінансування таких проектів.
— Якщо приймуть закон, згідно з яким з держбюджету виділятимуть кошти на реконструкцію таких садиб, то і держава матиме гроші від туристів, котрі сюди приїздитимуть, і українське село нарешті відродиться. Цього року гості з різних країн приїдуть до нас на «Євробачення», то нехай відчують український колорит, дізнаються про наші традиції, подивляться на наші садиби. Ми віримо, що завдяки зеленому туризму відродяться провінційні містечка, тисячі людей будуть забезпечені роботою. А ще про Україну дізнається світ! — запевняють організатори.
Мистецтвом бити баклуші досконало володіє Василь Гура.
