Життя як життя: щось велике і мале втрачаємо, щось знаходимо. Україна разом з усім світом сумувала за Папою Іваном Павлом ІІ — найсвітлішим понтифіком останнього тисячоліття і просто людиною, у чиїх жилах текла краплина української крові. Звідти, з Ватикану, отримали ще одну сумну звістку — під час траурної літургії не витримало серце 54-річної українки Ірини Зозук.
Водночас світ разом з Україною слухав українського Президента на спільному засіданні палат американського Конгресу. Українець Ющенко виявився за тією трибуною один з перших з політичних лідерів пострадянських держав. А ще світ тішився за іншого славного українця — Віталія Кличка, який, як написала одна з газет, подібно до Бога любить трійцю, а тому й дочекався народження третьої дитини — сина Максима.
Інтрига про зустріч глави української держави з «найуважнішим слухачем розмов у президентському кабінеті» майором Мельниченком залишалася до останнього дня візиту нашої делегації до США. Хоча б тому, що чергова новина у «справі Гонгадзе» — визнання двома офіцерами МВС власної провини у вбивстві журналіста, сплила так «планово», що важко позбутися враження, начебто «менти-убивці» трималися — не зізнавалися до останнього, тобто до відльоту української делегації за океан. На цьому тлі якось блідо оприлюднилася чергова сенсаційна версія загибелі Гії: «любовний трикутник», який занапастив життя журналіста і може розчавити кар’єру одного з найпублічніших нині керівників однієї з гілок державної влади... До речі, інший фігурант у «справі Гонгадзе» пенсіонер Кучма на початку тижня зізнався, що «вже стільки наївся» (у розумінні політики), що на відміну від свого попередника Леоніда І в її активну стадію повертатися не збирається (у розумінні, нехай інші розсьорбують?).
Верховна Рада вкотре не зважила за доцільне розглядати звіт Тимчасової слідчої комісії з розслідування обставин убивств журналістів Гонгадзе, Александрова та інших резонансних злочинів. Однак продемонструвала, що не глуха до найбуденніших проблем переважної більшості українських виборців. Маю на увазі реакцію на підвищення цін на продовольчі товари та на скарги тисяч власників автотранспорту з приводу штрафування за відсутність страхових полісів. Питання таки внесли до порядку денного і дали їм гостру оцінку. Щоправда, рішення про замороження цін на продукти прийняти не вдалося, а ось охочим підзаробити на страховках автовласників «дали по руках» (відповідний законопроект прийнято у першому читанні).
Загалом у сесійній залі без опозиції не лише нуднувато, а й страшнувато: хто нинішнім антиленінцям нагадає про ленінське «головокружіння від успіхів». На запитання тележурналіста з «5 каналу» Володимир Литвин відповів запитанням: де ви бачите опозицію у парламенті? Пізніші припущення Віктора Януковича про наміри об’єднати зусилля «Регіонів...» з об’єднаними есдеками Віктора Медведчука сприймаються як «спроба двох Вікторів дружити проти одного Віктора».
Проте команда того, проти кого намагаються дружити, продовжує декого «ставити на місце». У прямому розумінні цього слова. Після тривалих судових баталій Феміда нарешті констатувала факти фальсифікації виборів мера Одеси кілька років тому. Для двох головних дійових осіб — Руслана Боделана і Едуарда Гурвіца — це означає посадову «рокіровку», а для тих, хто нехтує волею виборців, — підтвердження нової української реалії: хоч скільки на виборах фальсифікуй, а одержиш те, що й одеський «Серьога-підрахуй». У середині тижня — сенсація про затримання правоохоронцями голови Донецької облради Бориса Колесникова і цілком прогнозована заміна на посаді голови Фонду держмайна Михайла Чечетова на представника СПУ Валентину Семенюк.
Так було завжди — хтось губить, хтось знаходить.
