ЩАСТЯ ВІД РОЗУМУ

Що ж до плекання майбутньої інтелект-еліти, то фонд зайняв принципову позицію, яку можна сформулювати так: знання, праця над книжкою цінуються вище за великі гроші, а, отже, навчатися можна не за гроші, а за рахунок власного інтелекту і ерудиції. Проблема сьогодні — допомогти розкритися талантам молодих. Тож фонд щороку надає майже сто грантів на навчання обдарованої молоді у провідних вищих навчальних закладах країни.

Не секрет, що вступ до вузу в наш час ускладнюється тим, що в конкурс абітурієнтів втручається матеріальний чинник — можливість батьків оплачувати навчання своїх дітей. І за бар’єром можуть опинитися діти, чиї батьки не мають коштів на оплату навчання. Ось тут добрим чарівником і виступає фонд, перебираючи на себе спонсорську опіку над здібними молодими людьми. А саме: започаткувавши разом з Міністерством освіти і науки універсіаду та творчі конкурси (а з цього року інформаційну підтримку надає редакція газети «Сільські вісті»), фонд надає переможцям можливість стати студентами без вступних іспитів.

Тож пропонуємо докладніше зупинитися на тих програмах фонду, які ось уже п’ять років стверджують означену мету — сприяти інтелектуальному розвитку нашого суспільства та вчити це суспільство шанувати таланти й здібності у своїй країні.

Нині у престижних вищих навчальних закладах країни за підтримки фонду навчаються більш як 400 студентів. В універсіаді для школярів «Інтелектуал XXІ століття», творчих конкурсах на кращий літературний твір «Я вірю в майбутнє твоє, Україно» та «Село моє, для мене ти єдине» беруть участь від 80 до 100 тисяч старшокласників. За п’ять минулих років коштом фонду 15 молодих людей одержали можливість стажуватися за кордоном. І от уже десятьом підопічним фонд допоміг знайти роботу після закінчення вузу. До речі, за результатами творчих конкурсів видано збірки кращих дитячих творів та поезій — «Діти землі» й «Чисті джерела».

Переможців — їх загалом десь сто на рік — без вагань зараховують до лав студентів провідні вузи країни. Ось дві, для прикладу, історії. До математики киянин Денис Волошин відчув потяг у середніх класах. Відтоді незмінно брав участь в учнівських олімпіадах. Не відмовився від участі в універсіаді. Результат хлопця приємно здивував — перемога в цьому інтелектуальному змаганні надала йому можливість навчатися в столичному університеті ім. Тараса Шевченка, ще й отримувати стипендію фонду.

Світлану Шинкарук у рідній чигиринській школі ровесники й учителі шанували як юну поетесу. Одного разу вчителька літератури запропонувала: давай-но відправимо вірші на конкурс «Я вірю у майбутнє твоє, Україно». Так і зробила, а за кілька місяців дівчина дізналася, що не лише перемогла, а й дістала право за співбесідою вступити до столичного університету. Тепер вона студентка філологічного факультету, отримує стипендію фонду.

На жаль, наше суспільство ще не може похвалитися тим, що плекає таланти замолоду. Тут постає проблема не тільки фінансова, а здебільшого —  організаційна, освітня. Адже скільки відомо випадків, коли десятирічний вундеркінд, закінчивши звичайну школу і вступивши до вищого закладу, «втрачав» і здібності, і запал. Фонд з таким розвитком подій категорично не погоджується. Богдан Губський не втомлюється наголошувати: «Ми повинні шукати таланти з моменту народження дитини. Підросла вона, почала мислити, виявляти здібності, от на цім етапі ми й зобов’язані підключатися і допомагати таким учням».

Тож два роки тому під опікою опинилися четверо учнів середніх класів, непересічні здібності яких проявилися у творчих конкурсах. Розповідь про дев’ятирічного Сашка Костюковича з Полтави, одного з юних вундеркіндів, котрими опікується фонд, і зворушує, і вселяє гордість за нашу країну. Навчається хлопчина у звичайній школі, та не у звичному для свого віку класі — шостому. У чотири роки він став першокласником, та вже за два місяці вчителі побачили: учневі час іти до другого класу. А до кінця року Сашко легко опанував програму третього класу. Влітку 2003-го зацікавився хімією і, як то кажуть, проковтнув підручник для старших класів. А ще вивчив англійську, німецьку, за ними й французьку мови. Інтелект хлопчика потребує подальшої «їжі». Турботу про це й узяв на себе Фонд інтелектуальної співпраці: з весни минулого року Сашко отримує стипендію. Його мрія — сучасний комп’ютер та вихід до безмежного інформаційного простору Інтернету — тепер здійснилася.

На жаль, сучасним науковцям часом потрібна навіть елементарна матеріальна підмога. Фонд надає її за двома напрямами — призначає довічні стипендії і вручає премії імені Вернадського. Таку допомогу за останні п’ять років вручено 85 видатним ученим, громадським діячам, працівникам культури й освіти, медицини. Стипендії щомісяця отримують історик Михайло Брайчевський, співачка Євгенія Мірошниченко, художник Микола Стороженко, майстер народної творчості Антон Штепа, біолог Дмитро Гродзинський, письменник Юрій Мушкетик, філолог Алла Коваль... Серед лауреатів премії Вернадського — Борис Патон, Ніна Матвієнко, Іван Дзюба, Богодар Которович, Володимир Чепелик, Мирослав Попович, Євген Станкович.

Прізвища відомі й не дуже. Як твердять у фонді, останнє, на жаль, є бідою нашого суспільства, якщо ми не знаємо імена тих, хто своєю працею примножував знання, розвивав науку, заробляв авторитет і славу Україні. Фонд не лише допомагає матеріально цим особистостям, а й розповідає нам про тих, ким ми маємо пишатися.

Програма повернення до України культурних національних цінностей — є особливою гордістю Фонду «Україна — XXІ століття». Слова «клейноди», «булава», «прапор Хмельницького» з пієтетом промовляє кожен громадянин нашої країни. Дотик до історії, до реліквій українського народу виконує свою виховну й просвітницьку місію. За красивою назвою програми — «Знати минуле в ім’я майбутнього» — титанічні зусилля з організації «гостювання» в Україні клейнодів та особистих речей гетьмана з музеїв Стокгольма, Кракова, Москви. Пан Губський вважає справою честі повернути в нашу державу історичні святині, пов’язані з іменем славетного гетьмана. Але не так просто здійснити цей напрочуд сміливий задум. Повернення реліквій — не лише фізичне володіння тими чи іншими речами. Завдання фонду значно глибше — повернути реліквії у пам’ять народу, навчивши його сприймати своє коріння, знати історичну роль великих предків.

Нині триває робота над новими контактами з музеями Росії та країн Європи, де зберігаються українські національні реліквії. «Існують речі, віднайдені на території інших країн та з дозволу уряду вивезені до музеїв своєї країни. І це цілком нормальне явище. Одначе не назвеш так обставини, за яких національні пам’ятки культури вивозилися насильно, відбиралися за правом сильнішого. Настане час, коли у світі усвідомлять: те, що є історичним надбанням нації, має зберігатися у цієї нації», — переконаний народний депутат України, голова ради Фонду «Україна — XXІ століття» Богдан Губський.

Глибина цього напряму діяльності фонду безвимірна. Йдеться про видавничу справу. За п’ять років вийшли друком понад два десятки книжок, підручників, наукових монографій. Кожна книжка — то творча наукова праця особистості. Чи то підручник учителя астрономії, чи то збірник віршів маловідомої поетеси, чи наукове дослідження про економічні тенденції розвитку держави...

І окремо вирізняється унікальне видання п’ятитомної «Історії української культури». Уже вийшли друком три яскраві, щедро ілюстровані томи, завершується праця над двома книжками четвертого, який побачить світ до літа цього року. Фонд інтелектуальної співпраці вважає за честь видавати цей непересічний доробок величезного колективу науковців та діячів культури на чолі з президентом Національної академії наук України Борисом Патоном.

Ще одна книга стала явищем у культурному житті країни. Це фоліант «Черкаський край — земля Богдана і Тараса». В ній зібрано наукові розвідки, пошуки краєзнавців, статті істориків минулого. Тут розповідається про походження назв населених пунктів на Черкащині, про назви явищ, імена. Це епічна картина-розповідь про багатий подіями, долями, здобутками край, який дав путівку до парламенту Богданові Губському. І він, з притаманною йому інтелігентністю, вирішив саме так вшанувати цю землю — видати про неї книжку.

Якби депутати, за прикладом Губського, видали подібні книжки про ті області, де вони народилися або звідки отримали мандат народної довіри, було б здійснено велику корисну справу.