У Рафалівці Володимирецького району у ветеранів є дві святі дати. Це 9 травня — День Перемоги та 13 січня — день визволення селища від фашистських загарбників. І якщо у ветеранській колоні майорить червоний прапор, знайте, тут є 88-річний учасник бойових дій Микола Тихонов. Однією рукою він опирається на ціпок, другою тримає червоний прапор.

Миколу Миколайовича у селищі поважають не лише як старожила, а й як ветерана, й у роки війни воював мужньо, не ховаючись за спини інших, про що свідчать його численні нагороди: орден Червоної Зірки, медалі “За відвагу”, “За Победу над Германией”, “За Прагу”:

— Я був і залишаюся комуністом, у роки Великої Вітчизняної війни пройшов під цим прапором фронтовими дорогами. І не збираюся перефарбовуватися, хоч би які політичні сили прийшли до влади.

Про війну колишній фронтовик, сержант артдивізіону 120-міліметрових мінометів Микола Миколайович Тихонов може розповідати годинами, бо пройшов тисячі кілометрів фронтових доріг. Не приховує, як боляче реагував на відступ радянських військ у перші дні війни. Але навіть під час відступу, як розповідає ветеран, їх армійська бригада нападала на невеличкі фашистські гарнізони:

— Коли в сутінках проходили через одне з північних містечок України, де вже розквартирувалися фашисти, комусь з командирів спало на думку пройти через населений пункт, щоб виграти в часі і скоротити шлях. Групі розвідників, до якої входив і я, допоміг місцевий селянин, детально розповівши про розташування ворога. Він ще й провів наших бійців вуличками містечка. Без жодного пострілу ми зняли ворожих вартових, коли входили до населеного пункту, і благополучно вийшли на протилежну околицю. Але дуже кортіло нагадати фашистам, що земля горітиме під їхніми ногами. Тож розвідники зняли вартових біля ворожого штабу, після чого кинули кілька гранат в освітлені вікна. У місті ще довго лунали безладні постріли, бо вороги не знали, звідки на них так раптово напали. Вже через кілька днів від червоноармійців, які нашими слідами пробиралися до своїх, ми дізналися, що містечковий ворожий гарнізон зазнав чималих втрат. А вся наша група розвідників за цю бойову операцію була відзначена медалями “За відвагу”.

Сержант Тихонов був серед тих, хто тримав оборону Сталінграда, визволяв Київ, Житомир, Проскурів (нині Хмельницький), Рівне, Ковель:

— Наш артдивізіон після Сталінградської битви поступово перетворився у досить мобільний підрозділ, який рідко затримувався на якійсь ділянці фронту: то закриваємо “вузьке” місце на Курській дузі, то завдаємо удару ворогові на Воронезькому напрямку, то знову повертаємося в Україну...

У селищі, як розповіла “ГУ” рафалівський голова Надія Юсин, 17 інвалідів війни, 23 вдови, 29 учасників бойових дій. “Ось уже два роки ми завозимо їм паливо, тринадцятьом ветеранам війни зробили ремонт осель, в тому числі й Миколі Миколайовичу. Ми дуже поважаємо цих людей, які багато пережили на своєму віку і яким ми завдячуємо мирним сьогоденням, — розповідає голова. — Я помітила, що їм бракує спілкування. Скажімо, коли я поцікавилася, що краще для них організувати до свята: продуктові набори чи святковий “Вогник”, ветерани вибрали останнє”. Бо, як пояснили, їм дуже важливо згадати фронтову молодість, побалакати про життя-буття...

Степан СКРИПНИК, Олександра ЮРКОВА.

Рівненська область.