Донбаські “копанки” породила горезвісна реструктуризація вугільної галузі. Щоб прогодувати свої родини, викинутим на вулицю шахтарям не залишалося нічого іншого, як видобувати вугілля самим. Технологія такого видобутку дуже примітивна: за допомогою відбійних молотків, а то й дідівського обушка, шахтарі “вигризали” шари, що виходять на поверхню. Кількість вугілля, видобутого в “копанках”, спочатку рахували відрами, потім тоннами, тепер — вагонами. З дуже примітивних кустарних виробництв окремі з них згодом перетворилися на справжні приватні шахти, що оснащені могутньою технікою і мають по кілька десятків робітників.
Про те, що такі розробки є незаконними, оскільки підпадають під ст. 240 КК України “Порушення правил охорони надр”, мова йде давно. Два, три роки тому на державному рівні начебто почалася робота з легалізації такого виду бізнесу. Але дивна річ: спроба законодавчого регулювання розробки надр, запровадження певного порядку ліцензування, геологічного й адміністративного контролю фактично спричинили не впорядкування, а навпаки — зростання кількості “копанок”, котрі не мають ліцензій. І, що характерно, усе це відбувалося під боком у правоохоронців. Засоби масової інформації області постійно порушували проблему незаконного видобутку палива. Здавалося б, навіть школяр області сьогодні знає, що видобувають вугілля таким способом у більшості випадків без дотримання безпечних умов для роботи гірників, без наявності необхідної проектної документації, виконання певних технологічних вимог тощо. При цьому опрацювання ділянок вільного виходу вугілля на поверхню могло б бути регіональною програмою, що передбачає обстеження надр, розробку проектів і визначення інвесторів, здатних вирішити проблему фінансування витрат з їх реалізації. А це, зрозуміло, створення додаткових робочих місць і надходження до бюджету області реальних доходів.
Точна кількість “копанок” й інших нелегальних розробок вугілля, що є в Луганській області, невідома, як невідомі бодай приблизні обсяги вугілля, що його видобувають незаконним способом. Натомість можна підрахувати збиток, якого завдали державі. Проблема має чотири головні аспекти: законодавчий, екологічний, економічний і політичний. У першому випадку мова йде про цілковите нехтування законами України про надра, охорону праці й ін. Друга проблема виникає в тому плані, що залишені виробки — серйозна загроза життю людей і завдають шкоду сільським угіддям. Практично всі кошти, отримані від реалізації видобутої вугільної маси, перебувають у тіні і тим само частково підривають економіку держави. Негативна оцінка місцевими жителями чинної влади, її недієздатності в розв’язанні цієї проблеми — це вже політичний аспект.
Представляючи в Луганську нового начальника управління МВС, міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко серед першочергових завдань головного міліцейського керівника регіону назвав саме боротьбу з незаконним видобутком і торгівлею вугіллям. Міністр досить прозоро натякнув, що серед тих, хто “кришує” цей бізнес, помічено й правоохоронців. На прес-конференції для журналістів, що відбулася днями, начальник управління МВС у Луганській області Олександр Бобильов розповів про перші результати роботи з виявлення незаконної розробки надр у регіоні. За десять днів порушено сім кримінальних справ, вилучено більш як сорок одиниць різної техніки, у тому числі бульдозери, КрАЗи, екскаватори, компресори, понад сто тонн вугілля. Техніка, що працює на нелегальних кар’єрах, здебільшого належала місцевим бізнесменам. Деякі “копанки” оснащено значно гірше. Сьогодні стало відомо, що, наприклад, в Антрацитівському районі налічується майже 50 місць незаконного видобутку гірської маси. Розробку ведуть колишні гірники, що застосовують техніку кустарного виробництва — компресори та лебідку. Ліцензії на цей вид діяльності юридичні особи не мають, проте відомі три підприємства, що скуповують видобуте паливо. Втім, як стверджує Олександр Бобильов, у якості такого вугілля доводиться сумніватися.
Вугільну промисловість Луганської області сьогодні представляють три великі державні підприємства, до складу яких входять 43 шахти, майже половина з них добуває антрацит. Виробнича потужність вугільних підприємств і обсяги видобутку палива за останні десять років значно знизилися. За планом реструктуризації вугільної галузі закриття шахт триватиме, і це спричинить звільнення ще більш як 30 тисяч робітників, 60—65 відсотків з яких мають потребу в працевлаштуванні. Тому проблему “копанок” одним наскоком правоохоронців не розв’язати. Необхідні продумана державна програма працевлаштування колишніх гірників, система їхнього соціального захисту, чітка позиція Мінпаливенерго стосовно легальних виробників і продавців вугілля. Отже, уряд має сказати своє слово.
 
Луганськ.