Транспортна галузь стала об’єктом особливої громадської уваги і це помітно з читацької пошти. І загадкова смерть колишнього міністра Георгія Кірпи, і подальші кроки нових керівників, які ревізують нині плюси і мінуси галузі, і підвищення тарифів на перевезення — все це безпосередньо зачіпає інтереси широких кіл: і підприємців, і пересічних громадян. Серед пошти привернув увагу лист ветерана 80-річного Василя Набоченка, який із висоти прожитих літ розважливо оцінює згадані події.
“...Головну науку життя я пізнавав на війні. У 21 рік уже був командиром роти, не раз дивився смерті у вічі і це навчило мене так само дивитися правді у вічі: не лукавити ані з долею, ані з людьми, ані з самим собою. Думаю, що це — головна філософія життя для усіх — незалежно від рангу чи посади, великих чи малих статків, здобутків. Ось і зараз скажу відверто, як думаю: загибель колишнього міністра поставила багато запитань, але, як мені здається, небагато охочих шукати відповіді на них...
А мені особисто не соромно за те, що я пов’язав своє життя із залізницею. Ще на війні зробив свій вибір, бо бачив, як чітко, швидко і відповідально діяли залізничники у різних складних ситуаціях. Ось зараз двоє моїх онуків закінчують одинадцятий клас і також роблять “залізничний” вибір. І хоча нині чи не головне наше з дружиною заняття — це сад і город, ми пов’язані із залізницею душею. Знаю про все, що робиться у колективі, читаю газети “Голос України” і “Львівський залізничник”. Зовсім недавно залізниця була мало не у “фронтових” умовах. Усім відомо, що під час помаранчевої революції на Майдані в Києві було дуже багато представників західних областей. Знаю, що для перевезення їх до Києва були задіяні усі ресурси. Замість 18-вагонних поїздів до столиці вирушали 22-вагонні. Залізничники подбали про безпеку людей, особливо молоді, у поїздах і на вокзалах. А це було дуже непросто, — знаю з власного досвіду. Робота колективу Львівської залізниці під час революційних подій свідчить не лише про фаховість, а й про переконання.
Під час виборчої кампанії усіх — і працюючих, і пенсіонерів — обурили фальсифікації. І знову-таки усі — спочатку у стихійних дискусіях, потім організовано — зробили свій вибір. 15 листопада на зборах трудових колективів Львівської залізниці було прийнято звернення, в якому залізничники засудили неправомірне і передчасне рішення ЦВК. (Це звернення було опубліковане у газеті “Голос України”. — Ред.) Тоді ж львівські залізничники звернулися і до міністра Георгія Кірпи із закликом підтримати саме таку позицію.
Рішучість і швидкість — це наш стиль. Мені подобається те, що нова команда зуміла “взяти” важкий рубіж, який відкриває перспективи. Маю на увазі тарифну політику. Бо не можна тримати державну стратегічну галузь у заручниках приватних структур, які підняли ціни на метал, устаткування. Не підвищити тарифи на перевезення — означало б поставити галузь на коліна.
У колективах, що налічують тисячі людей, всяке трапляється, але ще раз можу повторити: мені не соромно за залізничників. Я вірю, що усі випробування вони пройдуть з честю і без втрат...”
Ми приєднуємося до цього оптимістичного побажання. Діалог газети з читачами, серед яких багато залізничників, завжди був відвертим і правдивим. Пишіть, звертайтеся. Чекаємо листів.
