Україна, Білорусь і Росія єдині у своїх екологічних проблемах. Такого висновку дійшли учасники семінару “Журналістика та екологія”, організованого в Санкт-Петербурзі шведським Інститутом підвищення кваліфікації журналістів FOJO та російським агентством “Северо-Запад”.
Дюжина українських, російських і білоруських журналістів, що висвітлюють екологічну проблематику, мали можливість поділитися досвідом і “навести мости” співробітництва. Автор цих рядків опинився в товаристві провідного редактора “Кінгісеппського радіо” (Кінгісепп, Росія) Олени Керимової та кореспондента газети “Информ-Прогулка” (Лунинець, Білорусь) Тетяни Чумак. Поспілкувавшись, ми були вкрай здивовані: екопроблеми наших країн практично однакові. Тетяна Чумак живе і працює в постраждалому від аварії на ЧАЕС районі, п’ять сіл якого свого часу було відселено. А зовсім недавно Лунинцю довелося пережити ще й спробу місцевого олігарха скупити навколишні ліси! Олена Керимова обурена масовою і безсистемною вирубкою лісів. А головний редактор журналу “Экохроника” із Санкт-Петербурга Вікторія Лепіхова розповіла, що їх місто “потерпає від ущільнення”: в уже забудованих районах з’являються дедалі нові будинки. Хіба не нагадує це ситуацію в Києві, який активно “ущільнюється” (часто за рахунок зеленої зони) хмарочосами?
Окрема історія — зі свободою екожурналістського слова.
— Говоримо ми про це дуже мало, тому що про це говорити не можна! — скаржиться Олена Керимова.
— У нас приватна газета, але боїмося, щоб не закрили, — каже Тетяна Чумак.
А редактор білоруського журналу “Біловезька Пуща” Валерій Дранчук узагалі змушений відносити себе до “зеленої опозиції” і друкувати свої видання переважно за межами рідної країни.
На мою думку, український екологічний рух теж має свою специфіку. Пам’ятаю, як член однієї з вітчизняних організацій із природоохоронною “вивіскою” зізнався мені: “Ми й самі іноді не розуміємо, чого в нас більше — екології чи політики...”.
Звичайно, йшлося і про участь громадських організацій у розв’язанні екологічних проблем. Шведська журналістка Бітте Люден, ведуча семінару, розповіла, яке емоційне піднесення спостерігалося у шведському суспільстві, коли всупереч усьому вдалося переконати місцевих виробників відмовитися від відбілювання паперу хлорином! А Вікторія Лепіхова похвалилася, що мешканці екологічно чистої Костромської області захистили свою область від будівництва АЕС.
Усі учасники зійшлися на тому, що екожурналістика в жодному разі не повинна наганяти депресію. Навпаки, вона має сприяти розв’язанню проблем і бути цікавою. А наостанок ми навіть створили неофіційне товариство українсько-білорусько-російсько-шведської дружби і скріпили його модним тепер словом “Так!”.