Національний симфонічний оркестр під диригуванням Володимира Сіренка зважився виконати “Пісні про землю” Густава Малера
У першому відділенні оркестр Володимира Сіренка і кларнетист Віктор Тімець грали тричастинний Концерт Моцарта. Неважко помітити, що в природі цього оркестру і його диригента музичний колорит і барви переважають графіку. Тому класицизм чи навіть бароко їм вдаються далеко на завжди. Цей раз — не виняток, проте є свої нюанси. Моцарт вийшов не стрункий і відточений, а галантний і мінливий в кожній секунді, побачений крізь реверанси і поклони. Увага до деталей, що цілком природно, не дозволила оркестру вийти за межі помірно-сильної динаміки, тому симфонічний оркестр звучав як камерний. М’якість і “подрібненість” фактури (Сіренко не лише смакував фразу, а й не боявся значних пауз між ними) протистояла рішучій грі соліста, який у фіналі твору час від часу не втрачав надії пришвидшити темп гри.
“Пісні про землю” зал аплодував стоячи. Солісти Марія Ліпінська і Дмитро Попов, яким довелося по черзі співати німецькою мовою китайську поезію на музику Малера, були кращі за будь-які компліменти. Володимир Сіренко якось особливо міцно тримав в руках цілу симфонічну глибу, відсікаючи від неї строфу за строфою, європейський експресіонізм, китайський етнографізм, поезію дитячої музики і опереткових мелодій (до банальної легкої музики Малер у своїх симфоніях мав особливий сантимент), філософські оркестрові унісони з солюванням духових, переливи арфи, аж поки не лишиться геть нічого. Музика, котра прийняла в себе всі “земні пісні” і написала їхніми словами музику вічності, сама за себе говорить, для чого її було створено...
А тепер — про банальне. На сайті філармонії на 19 березня обіцяли музику Моцарта, Дебюссі і соліста-кларнетиста Віктора Тімця. На окремій афіші перелік прізвищ вже інший: Моцарт і Малер, а до Віктора Тімця додалися тенор Дмитро Попов і меццо-сопрано Марія Ліпінська. Навіть знаючи про зміни, можна було припустити, що в програмі — чи то арії з опер Моцарта, чи щось із вокальних циклів Малера, проте — аж ніяк не “Пісня про землю”. Маючи елементарну повагу до слухача, таку інформацію не можна не вносити в афіші.
