Минув рік, як передчасно перестало битися серце заслуженого працівника культури України, генерального директора Національної парламентської бібліотеки України Анатолія Петровича Корнієнка. Цього року він відзначав би своє 70-річчя.
Він народився в селі Соколівка Васильківського району Київської області в родині хліборобів. Мав тяжке повоєнне дитинство, але добре вчився. Змалку закоханий у слово, дотемна засиджувався за книгами. Потім закінчив Харківський державний інститут культури, бібліотечний факультет. І працював: у системі бібліотек, в апараті Мінкультури УРСР, очолював Республіканську бібліотеку для юнацтва. А з 1983 року і до останнього дня свого життя — на посаді генерального директора Національної парламентської бібліотеки України.
Він був справжнім Директором — невід’ємною частиною бібліотечного колективу, толерантним, мудрим і добрим порадником, керівником, здатним приймати конструктивні управлінські рішення. Анатолія Петровича вирізняли порядність, доброта, творча щедрість. Саме на цьому грунтувався його авторитет. А. Корнієнка добре знали в бібліотечно-інформаційному світі ближнього зарубіжжя та Європи. Він брав участь у більш як 30 міжнародних конференціях. Коло його наукових інтересів: бібліотечна інформатика; бібліотека в житті суспільства; Україна у світі та ін. Він заснував і очолив журнал “Бібліотечна планета”, де вів “Колонку головного редактора”. Анатолій Петрович був одним із засновників Української бібліотечної асоціації, її віце-президентом. На цій посаді сприяв правовому і соціальному захисту своїх колег, підготовці і формуванню професіоналів XXІ століття.
Останніми роками працювалося нелегко. Він мав складні стосунки з Міністерством культури. І міністерство поспішило нагадати, що термін дії контракту закінчується 2002 року. Чи знали у міністерстві, що після звільнення Корнієнка з посади генерального директора в нього стався інфаркт? До речі, думкою працівників бібліотеки про свого директора ніхто не цікавився. Він просив дати змогу допрацювати три роки — до свого ювілею. Дозволили продовжити контракт лише на рік. І знову нагадали (вчасно!) — рік закінчується. Але той рік, обумовлений контрактом, так і не закінчився — Анатолій Петрович Корнієнко раптово помер. Його ще не раз згадають добрим словом, і не лише цього, ювілейного року.
Микола МОСКАЛЕНКО, ветеран праці, заслужений працівник культури України.
