«У справі Гонгадзе перша фінальна частина щодо вбивць завершується добре. Вони визнали свою провину». Такі слова Президента України Віктора Ющенка позавчора розповсюдило агентство «Інтерфакс—Україна». І продовжило цитату: «Стосовно тих людей, які були залучені до першого етапу як підозрювані, сьогодні процедуру завершено досить глибоко. Вони дали відповідні свідчення з виїздом на місця, вони продемонстрували, як усе відбувалося».
Схоже, у глави держави вже виробилася традиція: перед відповідальною закордонною поїздкою зробити гучну заяву про розслідування справи Георгія Гонгадзе. Однак закрадається сумнів: чи варто поспішати з такими твердженнями? Передусім тому, що Віктор Ющенко уже давно не лідер опозиції, а гарант Конституції.
Хоч як гірко на це звертати увагу, але доведеться таки процитувати статтю 62 Основного Закону: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».
Власне, на цьому можна було б і ставити крапку. Однак вельми неприємно, коли Президент України говорить про зізнання як основний доказ вини підозрюваних. Невже радники-юристи не можуть нагадати, що лише Андрій Вишинський, Генеральний прокурор СРСР, на сумнозвісних процесах 1937 року вважав зізнання «царицею доказів»? А що буде, коли в суді підозрювані відмовляться від своїх зізнань? Хто тоді буде гарантом доказу причетності їх до злочину?